Моя сестра Вероніка – вдова, після того, як не стало її чоловіка, вона одна з дитиною залишилася. Все чоловікове добро тепер Вероніці залишилося, ми думали, що вона з нами трохи поділиться, але якась вона надто жадібна. Вероніка ще при чоловікові нам допомагати не хотіла. Задерши носа, заявляла:
– Мій чоловік одружився зі мною, а не з моєю родиною. Він не зобов’язаний вас утримувати і вам допомагати, якщо тільки сам не захоче. А просити його про це я не буду.
Могла б і попросити для рідних щось у свого багатого чоловіка, мовляв так і так, сестрі квартирку б, а мамі ремонтик невеликий.
Сама машини щороку змінювала, а старі продавала. Звичайно, сестрі ж не потрібна машина, куди їй їздити? Я їй натякала:
– Машину б мені, я навіть на не нову згодна. Доньку б в садок возила, маму в поліклініку. Де машину взяти, не підкажеш?
А Вероніка мені відповідала:
– Ну, автокредит візьми. Або назбирай, так навіть краще буде, відсотки платити не доведеться.
Добре іншим поради давати про накопичення, якщо у тебе є багатий чоловік, і варто тільки пальчиком ткнути, відразу все купить.
У чоловіка сестри, крім будинку в якому вони жили, ще три квартири у власності було. Ми з мамою подумали і вирішили: а не жирно їм на двох нерухомості залишилося? Зараз то не відмовить, куди їм стільки?
А ось коли у Вероніки з чоловіком все добре було, намовила я маму, щоб вона акуратно у неї квартиру для мене випросила. Вона категорично відмовила:
– Була у неї квартира – та, що від тата нам обом повинна була залишитися. Де вона? Ось те ж бо й воно.
А я що? Винна, що у мого чоловіка було купа боргів? Довелося продати квартиру, з боргами його розрахуватися. Обіцяв мені іншу купити і пропав. Немає в цьому моєї провини. А батьківська квартира тільки мені дісталася, бо Вероніка сама в права спадщини не вступила.
Ми з мамою просто забули їй про батька повідомити. Вона як дізналася, одразу примчала, заявила, що не по людськи ми поступили. А з іншого боку, навіщо їй частка в квартирі на відшибі, якщо у неї свого добра повно? Всі вони, багаті, такі: нахапати б, та побільше.
Шкода, правда, її чоловіка, хороший він був, все при ньому: красивий, багатий. За такого і заміж – добре, а стати удовою – ще краще. Пощастило Вероніці. Та тільки, що не допросишся у неї нічого – надто жадібна. Ось така сестра у мене – як сир у маслі катається, а власній сім’ї допомогти не хоче.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
