fbpx

Моя сестра вважає, що батьки повинні допомагати тільки їй лише тому, що вона молодша в сім’ї. Марії вже двадцять п’ять років, але вона досі живе у батьків, які доглядають за нею, як за маленькою дівчинкою – готують їсти, прибирають, дають їй гроші. На роботу вона теж не йде, сидить вдома, весь час в телефоні. В голові у неї лише модний одяг і нові телефони. Не розумію, як так можна жити в її віці

Я уже сама мати, тому по-іншому почала дивитися на виховання дітей. Вважаю, що батьки мають допомагати дитині, але тільки до тих пір, поки дитина не виросте. А далі – по можливості. А, може, навіть і навпаки – дорослі діти мають допомагати батькам. Нас з сестрою і братом батьки виховували однаково, тільки тепер, коли ми виросли, наша поведінка істотно відрізняється.

Моя молодша сестра щиро вважає, що батьки повинні допомагати тільки їй лише тому, що вона молодша в сім’ї. Хоч як би намагалися пояснити їй інше – вона не розуміє. Найцікавіше в цій історії те, що батьки їй до кінця потурають і не бачать в цьому нічого такого. Але я так не вважаю, бо Марія давно вже не дитина.

Тягнеться це вже багато років з дитинства, коли їй, як молодшій, приділяли більше уваги, ніж мені. Не сперечаюся, зараз я теж молодшому сину приділяю більше уваги просто тому, що він ще не здатний про себе подбати так, як це може зробити старший. Але, коли вони виростуть, мають стати самостійними.

Однак у нас дитинство пройшло, а традиції залишилися. І тепер, коли ми всі дорослі, Марія продовжує поводити себе, як дитина. Це не тільки виглядає дивно з боку, але ще викликає дискомфорт у мене і мого брата. Ми намагалися поговорити з батьками, але вони лише відмахуються і намагаються відразу припинити розмову. Я розумію чому вони так кажуть, вони адже люблять свою дитину і жаліють її. Я теж люблю свою сестру, проте це не означає, що я повинна все спускати їй з рук. Це просто неправильно. Адже їй буде важко, коли батьків не стане. Зараз я хоч можу виховати в ній самостійність, а що робити потім? Ніхто не знає і, більш того, ніхто про це не думає.

Марії вже двадцять п’ять років, але вона досі живе у батьків, які доглядають за нею, як за маленькою дівчинкою – готують їсти, прибирають, дають їй гроші. На роботу вона теж не йде, сидить вдома, весь час в телефоні. В голові у неї лише модний одяг і нові телефони. Не розумію, як так можна жити в її віці.

Я навіть намагалася обговорити цю проблему з подругами, але у них такого ніколи не було. Вони єдині діти в родині. Іноді навіть заздрю ​​таким сім’ям, адже їх батькам не доводиться розриватися між декількома дітьми, і ніхто не залишається обділеним. Однак вони дали мені кілька порад, які, можливо, зможуть допомогти в моїй ситуації. Вони порадили мені взяти Марію пожити до себе і при цьому не давати ніяких поблажок, тоді їй доведеться адаптуватися до реальності. Не знаю наскільки це дійсно допоможе, але ідея не погана.

У разі ж, якщо це не допоможе, то будемо з братом думати, що робити далі. Я вважаю, що Марії вже давно варто подорослішати, і треба з цим щось робити. Просто так кидати нашу сестру мені б не хотілося, але якщо від неї також не буде ніякої ініціативи, то мені доведеться просто опустити руки. Адже без бажання людини все це марно.

Мама каже, щоб я від неї відстала і жила своїм життям. Вона вірить, що молодша донька подорослішає і зміниться. Проте я вважаю, що якщо Марія не змінила своєї поведінки до двадцяти п’яти років, то не варто чекати на диво. Шкода маму, якій прийдеться до старості утримувати мою ліниву сестру.

Фото ілюстративне – sm-news.

You cannot copy content of this page