Моя сестра Поліна, на два роки старша за мене. Але цієї різниці ми якось ніколи особливо не відчували. Ми були не просто сестри, ми були з нею справжні подруги і завжди стояли горою одна за одну. Але я зробила велику помилку у своєму житті, і тепер не знаю як з цим далі жити. Не знаю, як змінити щось, щоб повернути спокій усім нам.
Моя сестра Поліна працює по вахті, по два тижні. Два роки тому вона вийшла заміж, ну і хвилювалася, щоб її чоловік не знайшов собі іншу, поки вона працює. Ми з нею були дуже близькі, довіряли одна одній, і тому приглядати за чоловіком вона попросила мене. Я постійно сиділа без грошей, постійної роботи у мене тоді не було і вона запропонувала мені платити за прибирання її квартири. Гроші маленькі, але все ж копієчка якась осідала в мене в кишені, і я була рада тому. Якби я знала, чим це скінчиться, ніколи не погодилася б.
Петро – чоловік сестри, був мені знайомий ще до моменту їх весілля. Дуже ввічливий, вихований, розумний чоловік, всі дівчата про нього мріяли, а він ні на кого, крім моєї Поліни, не дивився.
Сестра просила мене робити прибирання два рази на тиждень, ну і говорити їй потім, чи було щось підозріле, може, запах, дзвінки і тому подібне. Петро лежав на дивані і дивився телевізор, поки я мила підлогу і пилососила доріжки, а потім пропонував мені заварену каву, після чого ми розходилися. Приходила я ввечері, кожен раз в різний день. Він завжди був удома, завжди один, і сміявся, розуміючи, що я його перевіряю. Може, кому здається нерозумним, але Поліна ревнувала. При мені дзвонила і буквально запитаннями його завалювала, просила дати мені слухавку, якщо він говорив, що вдома і я поруч. А вдома постійно задавала мені гору питань.
Пару змін все було нормально, ми навіть здружилися. До кінця третьої вахти Поліни, Петро запропонував випити, сказав, що дружина скоро приїде і ми можемо це відсвяткувати разом. Потім ми ще трохи поговорили, а вранці я відкрила очі в їхній квартирі. Було дуже сумно мені на душі. Готова була провалитися крізь землю, коли Поліна, як завжди, мені зателефонувала.
Повернувшись до себе в гуртожиток, я проплакала весь день. Я вирішила, що розповім їй все, коли вона приїде і будь що буде. Продовжувати з Петром стосунки я не збиралася і говорити неправду своїй сестрі теж.
Коли Поліна повернулася додому і віддала мені гроші, я не витримала. Я розридалася і розповіла їй все, як було. Вона мене просто здивувала, сказавши, що все знає. Петро теж все розповів, причому подав все так, як ніби я сама у всьому винна. Але це була неправда. Поліна прийшла, щоб віддати мені гроші і подивитися в очі. Добре, що я зізналася сама, вистачило у мене совісті. Я не пам’ятаю, що я їй казала, вона не стала слухати, просто пішла. І не хоче слухати до цих пір.
Я писала їй, але вона заблокувала мій номер. Я приїжджала до неї, але двері відкривав Петро і говорив, щоб я перестала їх турбувати. Я написала йому повідомлення, де питала, чому він сказав неправду. Тоді Поліна мені передзвонила, щоб сказати, що якщо я не перестану писати її чоловікові, вона все розповість батькам.
Я перестала спілкуватися з найріднішою мені людиною і все через одну помилку. Я дуже сумую за нею. Ненавиджу її чоловіка, ненавиджу себе. Я не знаю, чи зможе вона колись пробачити мене. Я розумію, що винна, але невже не можна пробачити, адже я сама зізналася у всьому.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
