fbpx
Життєві історії
Моя сестра Олена не допомагає батькам, каже, що немає часу

Олена – моя рідна сестра і батьки її люблять більше, ніж мене. У нас невелика різниця у віці, я старша на чотири роки. Але до Олени все життя відносяться, як до маленької. Доброзичливості у відносинах нам це не додавало. Щоб не сталося, винною робили мене.

Легше стало, коли я вийшла заміж і обзавелася своєю сім’єю. Батьки кілька разів за звичкою намагалися щось мені сказати, але швидко зрозуміли самі, що тепер це вже ні в які ворота не лізе. Намагалися самі її вихованням займатися, але вже запізно було. Дівчинка стала зовсім дорослою.

Питання з машиною було піднято, коли Олені виповнилося двадцять чотири роки. Вона все ще жила з батьками, десь працювала і займалася своїми справами. Я на той момент чекала дитину. Батьки чоловіка на весілля подарували нам квартиру в новобудові, але будинок здали тоді тільки недавно здали, тому там посилено йшов ремонт.

У мене і чоловіка були права, але машини не було. Та, на якій він ганяв в студентські роки, розвалилася, переживши свій вік років на десять. На нову грошей не було, тому що все пішло в ремонт, намагалися встигнути до народження дитини. Мої батьки допомагати грошима не могли, а у свекрів щось просити ми не посміли, вони нам і так цілу квартиру подарували.

Ми з чоловіком на засмучувалися через відсутність авто, наживемо ще, але об’єктивно машина б нам не завадила. Це батьки теж прекрасно знали. Коли батько пролежав у лікарні, він вирішив, що більше за кермо не сяде. Я думала, що вони продадуть машину, тому що у Олени на той момент прав не було, а гроші в сім’ї були не зайві. Були слабкі надії, що віддадуть мені, але я намагалася не надто на це розраховувати. І правильно робила – машину вирішили віддати Олені. Вона тоді відразу пішла в автошколу.

Я довго трималася, але все одно запитала, чому саме Олені відійшла машина. Чисто з цікавості. Тато сказав, що вона далеко працює, та й взагалі часто мотається кудись, на машині воно зручніше. До того ж Олена живе з ними, якщо їм кудись треба буде, вона відвезе. Я проковтнула це пояснення, в ньому була логіка.

Через рік ми з чоловіком взяли автокредит, чоловік змінив роботи і без машини довелося б виїжджати на дві години раніше. Іноді за кермо сідала і я, але зазвичай водив чоловік.

Олена на той час від батьків з’їхала, стала жити з якимось хлопцем, ніби все серйозно. Але після від’їзду у неї різко минуло бажання допомагати батькам, на їх прохання кудись відвезти або щось привезти вона зазвичай відповідала відмовою – немає часу.

Тоді батьки згадали, що у нас теж є машина. Почалися нескінченні прохання, то звозити їх на закупівлю в магазин, то в гості, то на дачу, то з дачі. Просили досить часто. Їздити доводилося зазвичай чоловікові, тому що я з дитиною явно б кататися не стала.

Він це сприймає нормально – треба, значить, відвезу-привезу. А мене дивує їхня простота. Машина досі у Олени, у батька була цілком свіжа іномарка, мені тоді пояснили тим, що Олена їх всюди возити буде, мені в машині відмовили, а тепер мій чоловік повинен у свій особистий час на нашій машині їх постійно возити. Все тому що Олена у нас сильно зайнята, не може батькам допомогти.

В глибині душі побоююся, що у батьків вистачить розуму відписати на Олені квартиру, а потім прийти жити до мене, коли сестрі стане з ними жити незручно. Маю велику надію, що до цього не дійде, але дуже боюся такого перебігу подій.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page