Ми з сестрою обидві на заробітках в Італії. Першою поїхала Люба, а потім вона і мене забрала до себе.
Сестра вже 20 років на заробітках, і за цей час вона умудрилася нічого собі не скласти.
У Люби три дорослі доньки, уже заміжні, і вона тільки те й робить, що на постійній основі відсилає їм гроші, а племінниці ще й ніяк поділитися ними не можуть.
Мені все це дуже не подобалося, я не раз казала сестрі, що добром ця історія не закінчиться, просила, аби вона перестала забезпечувати дорослих дітей, бо пора і про себе подумати нарешті.
Та Люба мене не слухала, постійно повторювала, що живе вона заради дітей і заради внуків, тому нічого поганого не бачить в тому, що має можливість, і тому допомагає.
Вона і мене забрала до себе з тією ж метою, щоб своїй дитині допомогти.
Ніна у мене єдина дитина, і я не бачила сенсу лишати свій дім і їхати на чужину. Благо, квартира у мене своя є.
Та сестра була наполегливою, кликала доти, поки я не погодилася.
Та поїхала я не для того, щоб доньці всі гроші висилати, ні.
Я давно хотіла машину, розуміла, що в Україні за свою зарплату я куплю її не скоро. Тому поїхала заробити собі на авто.
Про це я дочку відразу попередила, що не буду як тітка Люба гроші мішками висилати.
Я їду, щоб собі щось наскладати. І сестрі я наголосила, що зароблятиму для себе.
Як сказала – так і зробила. Працювала, а гроші відкладала.
Мої знайомі заробітчанки дивилися на мене як на білу ворону, бо я була єдиною, хто не висилав гроші додому дітям.
За це мені постійно від сестри діставалося на горіхи.
Я сестру питаю – якщо тобі треба буде, до звідки гроші візьмеш, ти ж жодної копійки собі не відклала? Зате дівчатам своїм по квартирі купила!
А вона мені каже – от мої дочки і допоможуть коли треба буде.
Та знаючи своїх племінниць, я дуже сумнівалася, що вони будуть допомагати матері.
Я наче в воду дивилася. Через рік моя сестра занедужала і була змушена повернутися в Україну.
Потрібні були великі гроші. Дочки лише руками розводили, мовляв, нема, усе витратили на купівлю нерухомості.
Залишити сестру в біді я не могла, ті гроші, що я відкладала собі на машину, я дала Любі на лікування.
Але заборонила племінницям про це говорити. Вони мають знати, що Люба їх позичила, і вони разом мають повернути борг.
Хоча я дуже сумніваюся, що вони зроблять саме так. Але час покаже.
Сподіваюсь, що моя сестра одужає і почне дивитися на ці речі по-іншому.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
