Є у мене рідна сестра – Ліда. Ліда людина проста, свою доньку вона виховувала сама, адже чоловік залишив її, коли її Олесі було всього лише 3 роки. Тому до своєї доньки Ліда ставилася з усім теплом і любов’ю, це була найрідніша людина для неї, більше у неї нікого не було.
Зважаючи на все, Ліда дуже хотіла, щоб у доньки був хороший чоловік з заможної родини, адже їй все життя не вистачало підтримки і допомоги батька, тому сестра вважає, що їй потрібно обрати хорошого чоловіка, щоб хоч надалі життя її склалося добре.
Коли Олеся сказала, що збирається одружитися, Ліда зраділа, дуже хотіла побачити зятя. Готувалася так гарно до зустрічі – готувала, пекла. В призначений день її поріг переступив Нестор. Спокійний, простий, видно, що одягнений бідно. І Ліда відразу втратила до нього інтерес, засумувала. Весь вечір сестра мовчала, Нестор вже був не цікавий їй, вона все і так зрозуміла.
Як Ліда не вмовляла доньку, але Олеся вже все вирішила, сказала мамі, що кращого чоловіка для себе не зустріне він доля її.
Врешті діти розписалися, Ліда на реєстрацію шлюбу не прийшла, сказала, що занедужала. Сватами і родиною Ліда не цікавилася, вона вже все вирішила для себе, їй все зрозуміло було. Діти пішли на орендовану квартиру, хоча Ліда шкодувала свою доньку, тому пропонувала залишитися в неї. Та Олена розуміла, що її чоловікові буде не просто з тещою, тому підтримала його і пішла на орендовану квартиру.
Олена з Нестором часто приходили в гості до матері. Донька нічого не їла, лише пила чай з печивом, зате Нестор їв все, що ставила теща. Ліда годувала зятя чим попало: давала вчорашній суп, могла дати черствий хліб, який залежався в неї, пересмажена риба і котлети, спеціально для нього залишала, коли знала, що прийде, могла дати запіканку, яку вже тиждень сама не їла.
Нестор все їв з апетитом, щоразу промовляючи:
– Дякую, мамо, за вашу гостинність, у вас все таке добре.
Та в Ліди все одно було якесь відсторонення він Нестора, чужий він їй, не пара її красивій та розумній доньці і все.
Одного разу Олена дивилася у вітальні телевізор, а Ліда дала Нестору шматок домашнього сиру, який робила сама, але давно вже не їла. Відрізавши шматок плісняви, звично поклала зятеві в тарілку, з думками – він все з’їсть. Нестор скуштував з апетитом і так щиро, як дитина, мовив:
– Дякую, мамо, так смачно. Я такого сиру смачного в своєму житті ще не їв.
– Не вигадуй, Несторе, не перебільшуй, сир – як сир, – відсторонено мовила теща.
– Ні, мамо, я правду кажу, в дитячому будинку, де я жив багато років, нам такого ніколи не давали.
Лише тепер Ліда зрозуміла, що в нього немає батьків, його виховували чужі люди.
Вмить у сестри стали вологими очі, вона сіла на стільчик біля зятя і слова мовити не могла, лише:
– Вибач мене, сину, дорогенький, вибач.
Відтоді вже рік минув. Нестор з Оленою живуть в Ліди. Сестра няньчиться з онучкою і дякує доля, що послала її доньці такого хорошого чоловіка. А щоразу для зятя вона старається приготувати щось смачненьке, більший шматок м’яса дати йому, турбується про Нестора щиро, як мама про сина свого.
Фото ілюстративне.
