Моє особисте життя ніяк не складалося, і так вийшло, що все життя я жила одна.
В молодості у мене був наречений, але він покинув мене перед весіллям, а потім з іншими чоловіками якось зовсім не складалося.
Так і жила одна. Добре, що хоч квартира у мене була своя.
І саме ця квартира стала предметом непорозумінь між мною і моєю рідною сестрою Анною.
Ми завжди жили між собою дружно, допомагали одна одній.
Але Анна вважала, що якщо у мене немає сім’ї і дітей, то я повинна дбати про сім’ю сестри, а особливо про свою племінницю.
Дарина – дуже хороша дівчина, вона часто заходила до мене в гості.
Я теж мала особливі почуття до племінниці, купувала їй все, що вона хотіла, жодного разу ні в чому не відмовила.
Коли Анна мені скаржилася, що немає грошей, я тут же без зайвих розмов давала стільки, скільки треба. І ніколи не просила повертати, бо знала, що сестрі важко.
У мене була своя двокімнатна квартира, яку вона колись отримала від заводу, де працювала. З часом завод закрився, а житло залишилося.
Втративши роботу, я була змушена шукала різні підробітки, в основному на ринку торгувала. Перестала ходити на базар 2 роки тому, бо здоров’я стало підводити.
Одного разу до мене в гості прийшла сестра. Анна прямо сказала, що хоче, аби я свою квартиру переписала на її доньку. Адже просто так Дарина до мене ходити не буде, у неї і без того багато турбот.
Я погодилася, і переписала своє житло на племінницю, в надії, що в старості мене хтось та й догляне.
Але доля вносить свої корективи. Дарина виїхала за кордон, а мені пояснила, що їй своє життя треба влаштовувати, а не горшки за мною виносити.
Хоч мені і було дуже прикро, але що я могла вдіяти? Племінниця права, їй про себе треба думати.
Але кілька місяців тому я випадково зустріла на вулиці хорошого чоловіка, з яким у мене згодом почалися стосунки. У нього життя не склалося, він давно розлучений, живе сам.
Спочатку ми просто спілкувалися, а потім вирішили з’їхатися. Все ж разом точно веселіше старість зустрічати.
Коли про це дізналася Анна, вона тут же прибігла, і стала мене картати, що я на пенсії вирішила влаштовувати особисте життя.
Навіть Дарина з закордону телефонувала, казала, що вона проти, щоб в її квартирі жив хтось посторонній.
Та своїх родичок я не слухала, вперше в житті я вирішила про себе думати, а не про когось, як зазвичай.
У них своє життя, а у мене своє, нехай і пізнє. Мені всього 64 роки, і хто-зна, скільки мені ще Бог відміряв? А якщо зараз є шанс бути щасливою, то чому б не скористатися ним?
Я змінила замок і перестала впускати родичок і в свій дім, і в своє життя.
А якщо вони і далі будуть на мене напосідати, то я зміню і заповіт. Адже племінниця відколи поїхала за кордон, вона про мене і не згадує, і навряд чи мені варто сподіватися, що вона мене догляне в старості.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
