Я вже немолода, мені в цьому році 70 виповнилося. Дякувати Богу, маю велику родину – дві дочки, чотири внучки, зяті.
А моя сестра Анна залишилася зовсім сама. Її чоловік пішов у засвіти рік тому, а вона зараз одна живе в їхньому великому будинку.
На жаль, Анна пережила в своєму житті велике горе. Її єдиної доньки не стало через рік після того, як вона заміж вийшла, навіть не встигла діточок народити.
Анна тоді до зятя свого дуже прив’язалася, шкода хлопця, такий молодий залишився вдівцем.
Певний час Павло навіть залишався жити в домі Анни, разом було трохи легше пережити горе.
Але потім він почав зустрічатися з іншою жінкою, і з нею одружився. Але навіть після цього він не припинив спілкування з моєю сестрою і її чоловіком.
Минули роки, у Павла є двоє дорослих дітей, і внуки є. До Анни вони часто приїжджають, вона завжди радо їх приймає.
Зрозуміло, що якщо у моєї сестри немає ближчих родичів, ніж я, мої діти і мої внуки, то я сподівалася, що племінники стануть спадкоємцями моєї сестри.
Вона людина далеко не бідна, чого вартий лише її великий будинок!
Але моя сестра Анна мене неабияк здивувала, бо замість того, щоб переписати свій будинок на нас, родичів, вона все відписала своєму зятю і його дітям.
Я від неї такого не сподівалася! Як вона могла віддати все чужим людям? Про що взагалі вона думала?
Рішення сестри мені дуже не сподобалося, я вважаю, що вона просто нас зрадила.
В найближчу неділю я пішла до сестри в гості і почала розмову про будинок.
А вона мені прямо сказала, що відколи не стало її дочки, вона Павла своїм сином вважає, а його дітей – своїми внуками.
Я кажу – а мої діти як? Вони ж тебе доглянуть як рідну маму.
А вона мені, уявляєте, відповідає, що мої діти – то мої діти!
Не розумію я свою сестру. Що з нею відбувається?
Чому Анна прийняла таке дивне рішення?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
