Я з родиною живу в селі, у мене по-сусідству жила далека родичка, Людмила, моя троюрідна сестра, відповідно, наші мами між собою двоюрідні сестри, які тісно спілкувалися і завжди родичалися.
У мене є чоловік і двоє дітей, а от у Людмили особисте життя не склалося, і 10 років тому вона поїхала на заробітки в Італію. Мене попросила дивитися за її мамою, моєю тіткою.
Ми погодилися, по-родинному, допомагати. Спочатку наша допомога заключалася в тому, що ми мали город обробити, сіно скосити, подвір’я до зими прибрати. Але з часом роботи ставало все більше, тітка злягла, і я ходила до неї прати, прибирати, їсти готувати.
Людмила нам дуже дякувала за це, на Різдво присилала нам 100 євро в знак вдячності. Це була невелика сума, бо за рік ми витрачали значно більше, але дякували і за те.
Тітка ж жаліла доньку і завжди відмовлялася від її заробітчанських грошей, а Людмила особливо і не наполягала, передасть раз в пів року якусь посилку з продуктами, і все.
Пів року тому тітка сильно занедужала і через кілька тижнів її не стало. Людмила мені зателефонувала, сказала, що приїхати не зможе, попросила все зробити, і переказала 500 євро, щоб покрити всі витрати.
А кілька тижнів тому я випадково побачила Людмилу по дорозі з сільради. Я дуже здивувалася, бо не знала, що родичка повернулася додому, адже вона нас про це попередила.
Вона сказала, що хоче оформити хату і подвір’я на себе, тому зайшла в сільраду запитати про алгоритм, бо ж зараз все змінилося.
Через кілька днів Людмила прийшла до мене з паперами на приватизацію, я як найближча сусідка мала там підписатися. Без зайвих думок я поставила свій автограф і дуже швидко про це пошкодувала. Бо через кілька днів я прокинулась від того, що якісь люди ходили по моєму подвір’ї і щось міряли. А ще через кілька днів Людмила почала зводити високу огорожу між нами.
Все б нічого, але вона забрала значну частину мого подвір’я. Коли ж я стала питати її, що вона робить, вона почала виправдовуватися тим, що все згідно з документами, які я сама ж підписала.
Найцікавіше, що зробивши все це, Людмила закрила будинок на ключ, ворота на замок, і сама знов повернулася в Італію. Тепер моя груша, моя улюблена яблуня ростуть на її огороженій території, цього року я вперше не зібрала урожай яблук, вони просто падають в траву і гниють.
Мені дуже прикро, що родичка так з нами поступила, це ціна за мою довірливість і необачність.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
