Ще навесні ми з Олександром вирішили купити своєму синові хорошу квартиру, най наш Роман вже 2 роки, як одружився, а й досі з дружиною живе в маленькій орендованій квартирі на окраїні нашого містечка.
А якраз саме навесні ми дізналися, що скоро в нас буде онук, тому вирішили з чоловіком допомогти нашим дітям з квартирою.
Ми з Олександром поговорили з моєю мамою, вона сама жила в селі, щоб забрати її до себе у нашу двокімнатну квартиру, адже вона вже давно немолода, скоро догляд їй потрібен буде, все одно, а її хату вирішили продати, щоб вилучені за продаж її нерухомості гроші докласти до нашого задуму.
Мама моя трохи подумала, щось там зважувала і, врешті, погодилася.
У нас з чоловіком були власні заощадження, ми їх чимало років для нашого Романа відкладали, доклали ще готівку, яку виручили від продажу маминої хати та стали шукати хорошу квартиру для нашого сина з сім’єю.
Якраз саме тоді мені й зателефонувала моя рідна тітка, сказала, що вони свою квартиру продають, запропонувала купити у них, вона мені сказала, що продасть дешевше нам, адже ми родина.
Квартира тітки була недалеко від нас, вона гарна за плануванням, простора, непоганий ремонт. Ще й сусіди дуже хороші люди, я вже давно це знаю.
Ми з Олександром між собою порадилися та вирішили цю квартиру купити: краще вже у рідних і перевірене житло, ніж в когось чужого, ще й щось ремонтувати потім буде потрібно, чи ще якісь сюрпризи відкриються згодом, або сусіди будуть не цукор.
Та у тітки Марини була одна умова: вона ще просила пожити місяць в цій квартирі, ми маємо почекати, а потім вони з’їдуть, щоб вона встигла все владнати, зібрати документи, адже там якісь справи їй потрібно буде вирішити, а потім вона збирається покидати країну і їхати за кордон на років 5.
Ми багато думали, та вирішили таки не втрачати такий шанс. Квартиру ми купили.
Відтоді минуло 4 місяці, а вони, як не дивно, й досі там живуть. Вони планували ще щось там зробити, але якісь там проблеми у них і тітка зараз не може їхати нікуди, щось там не складається в них, тому родичі не можуть з’їхати з цієї квартири зараз.
Тітка щодня виправдовується, каже, що грошей на оренду немає, адже ті гроші на рахунок дітям перевела, а до дітей не хочуть їхати, в них онуки маленькі.
Виходить, ми їх шкодуємо, а що робити тоді нам? У нас теж скоро буде внук, діти й досі на орендованій квартирі живуть, за яку й сплачують зараз, зрозуміло.
Грошей сім’ї сина теж не вистачає, ми свої вклали в купівлю квартири і з нами ще й мама тепер живе, адже маму мою ми з чоловіком з села забрали. Виходить, ми усі маємо поступатися їх сім’ї, хоча самі зараз виявилися не в найкращій ситуації.
Як правильно вчинити, щоб і нам було добре та родина не відвернулася від нас? Тітка просить почекати, вони там поживуть хоч до весни, а потім щось придумають і з’їдуть. А нам що робити?
Та це жарт такий чи що? Так шкодую, що на це все повелася. Який тепер вихід тут знайти? Що нам робити?
Фото ілюстративне.
