Моя рідна сестра як тільки почула, що приїхала в село, прийшла до мене в гості, і стала просити гроші.
Їй терміново треба було 500 євро, і вона була впевнена, що я їй не відмовлю.
Ярослава завжди була такою, вона вміла досягати того, що хотіла.
Вона була старша за мене на два роки, і завжди керувала мною. Навіть коли ми виросли, сестра постійно робила спроби втручатися в моє життя – така вже вона людина.
Ярослава зробила так, що весь спадок від наших батьків дістався лише їй одній.
Ми тоді обидві мали власні сім’ї і жили окремо, а мама сама залишилася в селі в нашому будинку. Саму ми її ніколи надовго не залишали, приїжджали щотижня, привозили все, що треба.
А коли мами не стало, і ми відкрили заповіт, то в ньому значилася лише моя старша сестра Ярослава, а про мене жодної згадки не було.
Таким чином, все майно перейшло сестрі. Ярослава довго не чекала – продала і хату, і землю, і купила своїй дочці квартиру.
Мені вона тоді нічого не дала, не вважала це за потрібне.
Я це пережила, хоча мені було дуже прикро. Я досі не розумію, чому мама так зробила. І чим рік, тим більше я впевнена, що без сестри тут не обійшлося.
12 років тому я поїхала на заробітки в Італію. Тоді якраз не стало мого чоловіка, син поїхав з дому вчитися, а я не могла знайти собі місця, от і вирішила спробувати трохи попрацювати за кордоном.
Я їхала на рік-два, а вже перебуваю там 12 років, і додому не думаю повертатися.
Але раз на рік я приїжджаю в Україну, до сина і внуків. Я про них не забуваю, постійно присилаю посилки, купую подарунки.
І ось цього разу я приїхала в лютому місяці на два тижні. Про мій приїзд дізналася Ярослава, і прибігла гроші зичити.
Сестрі терміново було потрібно 500 євро, і вона прийшла до мене з впевненістю, що я їх їй дам, адже з пустими руками я додому не приїхала.
Ці гроші я їй дала, бо не могла відмовити рідній сестрі, навіть такій.
Ми сиділи на кухні, пили чай, і я зрозуміла, що сестра зовсім не змінилася.
Вона стала мене картати, що я погана сестра, бо не висилаю їй італійську каву і італійські макарони, які вона дуже любить. Вона переконана, що справжні сестри так не поступають.
Коли Ярослава пішла, мій син запитав мене, як я її терплю? І навіщо я дала їй гроші, адже швидше за все вона мені їх не поверне.
А я синові відповіла, що навіть якщо вона не поверне мені борг, але ці гроші зроблять її хоч трохи кращою і добрішою, то нехай буде так.
Не все в житті вимірюється грошима, людяність значно важливіша.
Син каже, що з такою сестрою і ворогів не треба. Він впевнений, що тепер тітка ще не раз прийде до нас.
Ну що ж, побачим. Я хочу вірити в краще.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.