Моя рідна сестра не зовсім справедливо поступила зі мною.
Вона вважає, що якщо я одинока, то мені вже нічого не треба.
Зараз мені 59 років, і я живу одна, бо так склалося.
В свій час я рано поїхала з дому, нас у матері було троє дочок.
Сім’я наша була дуже бідною, то ж сподіватися на допомогу батьків я не могла. З юності я розуміла, що треба розраховувати лише на себе.
Я була середня донька, закінчивши школу я поїхала поступати в інститут, жила в гуртожитку, потім знайшла роботу і почала знімати квартиру.
Повертатися додому я не хотіла, бо не бачила там для себе перспектив.
Я багато працювала, заміж вийшла пізно, в 35 років, за вдівця.
Мій чоловік був старшим за мене на 10 років, у нього вже була доросла донька.
Жили ми в його квартирі. Але нещодавно мого чоловіка не стало, приїхала його донька і сказала, що мені треба виселятися.
Моєї молодшої сестри теж недавно не стало. Після неї в рідному містечку залишилася квартира.
Дітей у Галини не було, тому вона завжди говорила, що якщо що, то її квартира залишиться мені.
Я вирішила повертатися в рідні краї і вступати у спадок. Але вдома на мене чекав сюрприз.
Наша старша сестра Оксана вийшла заміж першою і залишилася вдома біля наших батьків.
У них з чоловіком народилося двоє дітей.
Зрозуміло, що оскільки Оксана доглядала наших батьків, то все майно перейшло їй, ми з молодшою сестрою Галиною не мали нічого проти, це справедливо.
Тим більше, що я жила в іншому місті.
І Галина теж вийшла заміж в нашому містечку, вони з чоловіком купили собі житло.
Але далі почали відбуватися дивні речі.
У нас було дві бабусі – по маминій і по татовій лінії.
Коли їх не стало, їхнє майно перейшло дочкам нашої старшої сестри Оксани, про нас з Галиною ніхто навіть не згадав.
Ми знову вирішили – нехай так, все ж залишається нашим племінницям, не чужим людям.
А тепер ситуація з помешканням Галини. Її воля була така, щоб її квартира дісталася мені, але вона мене не дочекалася.
Я поїхала додому через вісім місяців, по приїзду родичі радо мене зустрічають, але ні слова про оформлення квартири на мене.
Виявилося, що Оксана і тут мене випередила, вступила у спадок, і оформила квартиру на себе.
Оксана планує продати цю квартиру.
А коли я її запитала, де ж мені тепер жити, вона відповіла, що дозволить мені певний час пожити в цій квартирі, поки я не знайду собі житло.
Я вже в такому віці, що розумію, що грошей на власне житло я не зароблю.
Усвідомлюю, що сама багато в чому винна, але ж хто знав, що мого чоловіка так рано не стане.
Що робити, не знаю. Оксана вважає, що вона все зробила правильно.
Вона завжди повторює, що їй більше треба, бо у неї діти, вона старається заради них.
Її можна зрозуміти, але я вважаю, що вона все життя чинить не зовсім чесно по відношенню до мене.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.