Часом життя підкидає такі сценарії, що в жодному художньому фільмі таких не побачиш.
Якби мені хтось колись сказав, що мене буде доглядати позашлюбна дитина мого чоловіка, я б ніколи не повірила.
Ми з чоловіком добре жили, дочку ростили. А потім я дізналася, що що у нього є інша родина, в якій росте дитина, теж дівчинка.
Йому вдалося кілька років приховувати це від мене, і спокійно жити на дві сім’ї.
Ви запитаєте, як я цього не помічала? А отак, не помічала, бо вірила. Але коли відкрилася правда, я з чоловіком відразу розлучилася.
В 50 років я поїхала на заробітки в Італію, де пробула 17 років.
А три роки тому я повернулася додому. Зараз мені 70, нещодавно був ювілей.
Коли я їхала за кордон, наша з чоловіком донька, Люба, тоді вже поступила в університет і поїхала з дому вчитися.
Вона з розумінням поставилася до того, що її батьки в такому доволі зрілому віці розлучаються.
Всі зароблені гроші я присилала доньці. Вона вийшла заміж і почала разом з чоловіком господарювати.
Спочатку вони довели до ладу мій будинок, а вже потім я їм дала гроші на квартиру.
Я взагалі ніколи не шкодувала для них нічого – скільки дочка просила, я завжди давала і навіть не питала на що ці гроші вона збирається витратити.
А 3 роки тому я вирішила повертатися додому, подумала, що всіх грошей і так не заробиш, а хочеться ще трохи пожити для себе, адже я не молодію.
Дочка з зятем до мене приїжджали, але рідко, бо постійно були зайняті на роботі.
А минулого літа Люба взагалі ошелешила мене тим, що вони з чоловіком все продають і їдуть в Канаду на постійне місце проживання.
Там вони бачили більші перспективи і для себе, і для своїх дітей.
Вони так і зробили, а я відтоді залишилися сама.
І все б нічого, якби останнім часом мене не почало підводити здоров’я – нещодавно я місяць в лікарні пролежала.
Дочка мені телефонує постійно, хвилюється, але приїхати зараз ніяк не може.
Я її розумію, бо ж дорога не близька. Але вона в мене одна дитина, і мені допомога потрібна.
Повернулася я з лікарні додому, і до мене прийшла дівчина, років на 10 молодша за мою доньку, але дуже на неї схожа.
Я спочатку подумала, що це дівчинка з соцзахисту. Та з’ясувалося, що це – рідна сестра моєї доньки по батькові, тобто позашлюбна дитина мого колишнього чоловіка.
Вона розповіла мені, що ні батька, ні матері вже немає на цьому світі. А про мене їй розповіла Люба.
Виявляється, весь цей час дівчата спілкувалися між собою і дуже поріднилися.
Мені дочка нічого про це не говорила, бо була впевнена, що це мене неабияк засмутить.
Дівчину звати Лариса, вона мені розповіла, що теж залишилася самотньою, батьків її уже немає, а власну сім’ю вона ще не створила.
З Любою вона спілкується постійно, і поки я була в Італії, моя дочка допомагала їй коли порадою, коли грошима.
То ж зараз вона хоче віддячити нам за нашу доброту.
Я спочатку не знала, як до цього ставитися, бо ситуація доволі дивна.
Але Лариса мене переконала, що не має ніяких каменів за пазухою, а хоче щиро мені допомогти.
Я їй зараз за це вельми вдячна, бо навіть не знаю, як би я обійшлася без її підтримки.
Ось так в житті буває, простягнула руку допомоги та людина, від якої я найменше цього чекала.
Лариса виявилася дуже хорошою людиною. Мені, по великому рахунку, навіть нема за що її вибачати, адже дитина ні в чому не винна.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
