В кожної людини життя складається по-різному, у всіх різні долі та шлях. Буває знаєш людину все життя одною, довіряєш їй до останнього, ділиш з нею останню крихту хліба, а вона виявляється зовсім іншою, і приходить тоді серйозне розчарування. І в один день вона може стати вашим найлютішим ворогом, який все про вас знає і може використати це все проти вашого ж власного добра та добробуту. І після того дуже важко довіряти людям, навіть найріднішим.
Була у мене одна подруга – Раїса. Раїса завжди була несерйозною людиною. Вітер гуляв в її голові і в 10 років і в 25. Так як ми були подругами з дитячого садка, то все життя доповнювали один одного. На цьому і будувалася наша дружба, ми постійно підтримували та допомагали одна одній в будь-яких життєвих обставинах. Так вийшло і цього разу, коли ми стали вже зовсім дорослими жінками. Шкода, що після того наші добрі стосунки скінчилися, зовсім вичерпали себе.
Історія ця сталася трохи більше 3 років тому. Раїса як зазвичай знайшла кохання всього свого життя. Я вже й не знаю, яке за рахунком.
Але в цей раз її роман закінчився тим, що вона дізналася, що чекає дитинку. Вона, дізнавшись про це, не стала говорити цю новину своєму супутнику. На питання чому, вона не могла відповісти навіть собі. А мені говорила, нічого, живіт з’явиться і буде для нього сюрприз. Я таких сюрпризів не схвалюю, але вона мене слухати не стала зовсім, у неї була своя тверда позиція щодо цього.
Коли її хлопець дізнався про дитину, він – втік. Так. Саме втік. Не озираючись. Раїса тут же перестала любити цю дитину – хоча здавалося б, до чого це дитятко тут? Чим могло завинити це янголятко? Вина в цьому на її плечах, адже раніше потрібно було думати про наслідки.
Але щось робити було вже пізно. Через кілька місяців вона народила прекрасну дочку. Але у неї не було в планах стати справжньою матусею, душа її не лежала до цієї дитини.
Якось вночі до мене у двері постукали. То була Раїса, я розхвилювалася і впустила її. Потім мовила:
– Що ти тут робиш, Раїсо? Ми ж післязавтра тебе з донькою забрати повинні?
Раїса якось дивно посміхнулася:
– А я відмовилася від неї. І залишила там. Немає тепер у мене дитини, немає, я не хочу бути її матір’ю.
І тоді я стала переконувати подругу забрати донечку свою додому. Вона ці дні жила у мене і я постійно вела з нею розмови задушевні лише про це. І через 3 дні Раїсу я переконала, вона забрала дитятко. Я цьому дуже зраділа, але, як виявилося, все таки марно.
А вже через рік ми з Раїсою посварилися. Вона сказала, що у її доньки дуже поганий та важкий характер вона тільки й знає, що кричить та сперечається, вся у свого батька вдалася. А вона бідна, від цього дуже втомлюється, це її засмучує і забирає сили. А винна в усьому я. Адже це я вмовила її зробити цю помилку і забрати доньку додому.
Після цього ми з Раїсою зовсім перестали спілкуватися. Але найгірше було те, що моя колишня подруга почала про мене пліткувати, говорила недобрі речі. Живемо ми у дуже маленькому містечку, де багато у мене родичів та друзів, і мені сумно, що їм про мене розповідають не хороші речі, ще й людина, яка все про мене знає, навіть коли це неправда. А нещодавно Раїса зустріла мого чоловіка, коли той повертався з роботи ввечері, і розповіла, що коли ми з ним якось посварилися і він на місяць поїхав до батьків, то я зустрічалася з іншим. Чоловік спочатку розізлився, але потім я все йому розповіла, що подруга це навмисно робить, аби попсувати мені життя, їй живеться недобре і вона мені хоче зіпсувати все. Чоловік мені повірив, звичайно, адже доказів подруга не мала, але того вечора у нашій сім’ї була суперечка. Ну для чого вона так зробила?
Так і живемо тепер. А я кожної ночі думаю, як тепер живе та дитина. Чи полюбила Раїса свою донечку, і чи правильно тоді я вчинила, коли сказала матері залишити власне дитя?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
