Я на свого зятя дуже велику образу маю, бо через нього я була змушена їхати на заробітки.

Особисто мені цього аж ніяк не треба було, нам з чоловіком і так усього вистачало. Дім у нас є, машина, нехай стара, але теж є, так що залишалося нам просто жити і життям насолоджуватися, але ні.

10 років тому наша єдина донька надумала заміж виходити. Ми з чоловіком як подивилися на її обранця, то відразу стали її відмовляти від цього необдуманого вчинку.

Нас насторожив той факт, що майбутньому зятю на той час було 26 років, а він ніде не працював і жив з батьками.

– Наш син себе ще шукає, – пояснювали свати. – Не для того він 5 років вчився в університеті, щоб зараз де-небудь працювати.

Та я була впевнена, що справа не в тому, що він не може знайти роботу. Швидше, не хоче! Та хіба закоханій 22-річній доньці можна було щось пояснити?

Ми зробили їм весілля, на якому я просто плакала, бо серцем відчувала, що нічого доброго з цього не вийде.

Зять забрав нашу доньку жити до своїх батьків, але у сватів вони протрималися недовго. Годувати одного сина – це одне, а сина, невістку і дитину – то вже зовсім інше. Такого фінансового навантаження не витримали навіть свати, і відправили молодят на квартиру.

Я бачила, як важко їм живеться, тому щотижня возила їм продукти з села. Особливо сутужно стало, коли донька другу дитину народила. Я якось прийшла до них, а у них порожній холодильник. Зять кудись пішов, а донька з двома дітьми просто сидить і плаче.

Тоді я вже не витримала, кажу:

– Вибирай: або ти залишаєшся з своїм чоловіком, або переїжджаєш з дітьми до нас з батьком.

Прийняти рішення доньці було складно, бо вона досі продовжувала любити свого чоловіка. Але вона погодилася переїжджати до нас, а по дорозі зізналася, що має через чоловіка величезні борги, які не знає, як повернути. Донька і у знайомих багато грошей позичила, і кредитів різних набрала.

– Чим ти думала? – питаю її.

А вона лише плаче, і каже, що Сергій обіцяв, що скоро розбагатіє і все поверне.

Моя одна знайома вже багато років в Італії. Коли я їй розповіла про ситуацію, яка у нас сталася, вона мене запросила до себе, каже – за кілька місяців віддаш всі борги і забудеш про це.

Я і справді за 4 місяці впоралася – донька закрила всі свої борги.

Але повертатися додому я не поспішала, бо вирішила, що за 3-4 роки можна буде на квартиру для доньки назбирати, адже двоє онуків підростає, і треба про них думати.

За 4 роки вже була квартира. Донька з дітьми переїхала в своє нове житло, всі щасливі.

А тут мені чоловік телефонує і каже, що прийшов якось до доньки, а там зять сидить, вона його назад хоче прийняти!

От що мені тепер робити? Ну як ще пояснити доньці, що ця людина їй непотрібна? Зять повернувся, бо є житло, і йому самому тепер напрягатися не треба. Чому я це розумію, а донька не хоче бачити таких очевидних речей?

Квартира оформлена на мене, добре, що я хоч цей момент передбачила. Але що зараз робити, я просто не уявляю?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.