Через місяць у мене весілля і я не збираюся запрошувати на нього нікого з своїх родичів. Справа в тому, що я ними соромлюся, ще з дитинства. Родом я з невеликого села. Мій тато водив трактор і скільки я його пам’ятаю, приходив додому в нетверезому стані. Тому авторитетом для мене він ніколи не був.
А маму я не розумію взагалі. Навіщо їй був такий чоловік, який нічого не заробляє, ще й дітей по селі соромить своєю поведінкою. Вчився в школі я добре, тому що за будь-яку ціну хотів вирватися з села. І мені це вдалося, поступати в університет я поїхав в інше місто, і навіть в іншу область, подалі від дому. Я був впевнений, що у мене все вийде, сподівався я лише на себе.
Спочатку я жив в гуртожитку, потім почав підробляти і зняв собі квартиру. В 25 років я вже був керуючим відділом на одній серйозній фірмі, а в 28 я вже став комерційним директором. То ж справи у мене більше, ніж добрі.
А от у моїх батьків, навпаки, нічого не змінилося. Вони продовжують жити, як жили, чим викликають у мене почуття сором’язливості.
Я зміг досягти певних висот, і тепер можу дозволити собі все, що можу побажати. Так, мені довелося багато вчитися і займатися, але все це вже в минулому, тому в майбутнє я дивлюся з упевненістю.
Але набути впевненості в повній мірі мені заважають мої вбогі предки. Вони за все своє життя так і не зуміли заробити зайвої копійки. Навіть на Жигулі і то грошей не зібрали. Як взагалі можна так було жити? Невже не можна було поставити собі певну мету і йти до неї?
Зараз зі мною живе дівчина. Вона з багатої сім’ї, яка відома на весь наш обласний центр. Ми плануємо одружитися через місяць. Але запрошувати на весілля батьків я не збираюся. Та й не навіщо їм тут ганьбитися. Що вони зможуть показати моїм майбутнім родичам? Які вони були ледачі все своє життя? Так і без цього можна обійтися.
Живемо ми з нареченою вже разом, тому попросив батьків не приїжджати до мене без запрошення, тому що це не красиво. Сказав, що сам буду їздити до них. Може не так часто, як їм би хотілося, але таке життя. Та й чого я там у них не бачив. Я навпаки намагаюся триматися від того містечка подалі, щоб рідше згадувати, як жити не потрібно.
Вони ніби й засмутилися, але нічого заперечувати не стали. Значить, прекрасно зрозуміли, що не потрібно заважати своїй єдиній дитині жити. За це розуміння їм, звичайно, спасибі.
Напевно, хтось мене засудить. Але я не знаю, як мій тато буде себе поводити на весілля і як це потім вплине на моє подальше сімейне життя. Просто шановні батьки, якщо ви не в змозі заробити пристойні гроші, то не заважайте це робити своїм дітям!
Минулого тижня ми призначили остаточну дату весілля. Зараз всі в клопотах і турботах до її приготування. Моя майбутня дружина розповіла по секрету, що на весілля запрошені перші люди області. Тому все має бути на найвищому рівні.
Коли ми виписували запрошення, вона запитала мене, чому я не запрошую своїх батьків. Я був змушений сказати неправду, що батько хворіє, а мама без нього не поїде.
Я остаточно вирішив, що моїх родичів на весіллі не буде. Тільки як краще все це подати родичам нареченої. Природно, мені не хотілося б розповідати всю правду.
А вчора мені зателефонувала рідна сестра, яка залишилася в селі з батьками. Сказала, що мама дуже розстроїлася, коли почула, що я її не запрошую на своє весілля. Сестра прямо запитала, чи я соромлюся їх. Я відповів, що так. Вона побажала мені щасливого сімейного життя і кинула слухавку.
І чому мене ніхто не розуміє? Коли я сам видряпувався на вершину, мені ніхто не допомагав, то чому я зараз маю думати про них?
Фото ілюстративне – pixabay.
