fbpx
Життєві історії
Моя молодша сестра Оксана у нас дуже схожа на тата і бабуся вирішила переписати свою квартиру на неї, залишивши мене без спадщини

Моя молодша сестра Оксана ще в школі вчилася, коли наша бабуся по татовій лінії переписала на неї свою квартиру. Мама робила спроби переконати свекруху, що школярці поки такого подарунку не треба, але бабуся наполягала, хочу, мовляв, щоб все моє Оксанці дісталося. Оксана їй з дитинства ближчою була, якщо чесно, ніж я.

Просто Оксана у нас дуже схожа на тата! А я от не зрозумій в кого вдалася – на тата точно не схожа, але і на маму не дуже. Інша бабуся, мамина мама, казала, що я їй її сестру сильно нагадую, але татова тільки хмикала. Я вже дорослою стала, коли мене осінило – мабуть, вона не вірила, що чи, що я татова донька?

У дитинстві я про це не думала, просто мені було прикро, що вона Оксану відверто виділяла. Подарунки дарувала, на море возила, з собою всюди брала. А мені говорила – ти вже велика, тобі цього не потрібно! ..

Різниця у віці у нас майже десять років. Я з’явилася на світ, коли мамі був 21 рік. Бабуся невістку не злюбила з самого початку. Чомусь уявила, що мамі потрібна її квартира.

Це незважаючи на те, що у маминих батьків була точно така ж двушка, як у бабусі, тільки на іншому кінці міста. Кімнати, метраж – все точно таке ж: квартири знаходяться в будинках однієї і тієї ж серії.

Мама розповідала, що коли я народилася, бабуся прийшла на виписку з кількома повзунками і брязкальцями, глянула на мене, закутану в ковдрочку, після цього відійшла в сторону, мабуть, зробивши якісь одній їй відомі висновки.

Мама потім сказала, що бабуся ні з ким своїми думками не ділилася, але допомагати з дитиною не хотіла. Вони з татом обидва вчилися ще, жили в гуртожитку, допомога була ой як потрібна. Будь-яка, і матеріальна, і моральна, і фізична. Довелося допомагати інший бабусі з дідусем. Вони купили коляску, ліжечко, бабуся пелюшок нашила. Вдавалася зі мною сидіти кожен день, і дід брав участь. Свекруха принципово не поворушила і пальцем.

Нині такою позицією бабусі вже нікого особливо не здивуєш, а раніше було в дивину. Все ж бабусі були простіше. Навіть найбільш відчайдушні свекрухи час від часу брали дітей на дачу, привозили молодій сім’ї продукти, робили покупки в розрахунку на дітей. Тут же – нічого.

Тому, коли через десять років народилася Оксана, особливих подвигів від бабусі ніхто не чекав. Але тут вона повела себе абсолютно по-іншому. На перший місяць Оксані були подаровані маленькі золоті сережки, і це був тільки початок.

Далі в подарунки пішли дорогі ляльки з колясками, пізніше – телефони і ноутбуки, щороку за традицією вона возила сестру з собою на море. Ставлення до Оксани було зовсім інше, не таке, як до мене, і це було помітно всім.

А потім в її п’ятнадцять бабуся переписала на неї свою квартиру – «нехай вона буде у Оксанки!».

Моя інша бабуся, мамина мама, вважала, що це не справедливо і не розуміла, чому сваха так чинить. Сама вона завжди намагалася ставитися до нас обох однаково. Подарунки дарувала обом, в гості запрошувала, на канікули брала.

Бабусі не стало, коли Оксанці було двадцять, і вже через кілька місяців сестра переїхала в свою квартиру, не дивлячись на протести матері, якій не подобалася ідея такого раннього відселення дочки. Проте довелося змиритися. Оксана закінчила навчання, працює, живе одна. Їй зараз двадцять п’ять, заміж не вийшла, робить кар’єру, і досить успішно. Рік тому купила машину, зараз планує грандіозний ремонт у своїй квартирі, збирає гроші.

Я заручена, зараз ми з майбутнім чоловіком живемо разом, знімаємо житло. Я працюю вчителем в школі, він – менеджером, і надії на те, що звідкілясь звалиться власна квартира, у нас немає. Тим більше, після того, як я дізналася про заповіт другої бабусі, маминої мами.

Свою двокімнатну квартиру бабуся ділить навпіл, заповідає в рівних частинах мені і Оксані. Я, каже, ніколи так не поступлю, як сваха! Обом внучкам від мене буде по пів квартири!

І начебто все правильно, так, але я, якщо чесно, почуваю себе не дуже. У підсумку моя молодша сестра отримує півтори квартири, а я – тільки половину. Мама пробувала акуратно поговорити з бабусею, що було б правильніше її квартиру мені віддати, але бабуся так не захотіла, каже, що не хоче нікого ображати.

Як пояснити бабусі, що вона неправа, і чи варто це робити? Може, правильніше було б не думати про справедливість і про те, що і скільки дісталося сестрі, а просто бути вдячною за те, що дали?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page