– Так моїй свекрусі і треба, орендар не платить їй вже два місяці, уявляєш? – розповідає сорокарічна Зоряна. – Спочатку сніданками годували, як завжди – то через тиждень, то після першого числа, то перерахуємо завтра.
А тут прямо сказали – грошей немає, мовляв, коли будуть, не знаємо. Вона їм – з’їжджайте, мовляв, а вони не збираються. Цей чоловік їй так і заявив – у мене дитина, скоро буде друга, і йти мені нікуди. Ми будемо жити тут, і вигнати нас в холодну пору року ви не маєте права!
– Нічого собі. А що, так можна взагалі?
– Ага! Світлана Василівна теж такого не чекала, насамперед до дільничного кинулася. Ну, він їй популярно все і пояснив. Вигнати орендаря з квартири, виявляється, зовсім не так просто, як здається. Люди роками виселяють мешканців, я теж здивована була… В результаті прибігла наша мама до Артема – мовляв, синку, що ж робити? А він їй і заявив – мамо, а ти пам’ятаєш, що мені сказала п’ятнадцять років тому?
«Про цю квартиру забудь і не думай». Я забув, ніколи тебе більше ні про що ми не просили. А тепер що змінилося? Чому я повинен про неї згадати і вирішувати твої проблеми?
Світлана Василівна – свекруха Зоряни, мати її чоловіка Артема, з тих бабусь, які ще перед весіллям говорять своїм дітям – я тебе виростила, більше нічим не зобов’язана, далі сам.
– Вона його ще в студентські роки відправила у велике життя з рюкзаком і в кедах! – зітхає Зоряна. – Спочатку він кімнату знімав з хлопцями, підробляли, як могли. Але друзям хоч не прикро було – вони приїжджі, батьки у всіх небагаті, допомогти особливо не могли. А у матері чоловіка дві квартири у власності. В одній жила, іншу здавала. До закінчення інституту ще Артему підкидала на їжу, а потім і це припинилося…
Коли Артем почав серйозно зустрічатися з Зоряною і попереду замаячило весілля, Світлана Василівна сама завела розмову з сином – сказала, щоб молоді вирішували житлове питання самі, на її нерухомість не зазіхали. Молоді, чесно кажучи, і не сподівалися – жили вже в орендованому житлі.
Але Артема тоді, чесно кажучи, зачепила фраза, сказана матір’ю про другу квартиру – ти, мовляв, про неї забудь і не думай, це не твоє! Квартира та дісталася матері від батьків, Артем багато часу проводив в ній дитиною, і не те, щоб вважав її своєю, але сказати, що він взагалі не мав до неї жодного відношення, теж не можна.
Втім, сперечатися, звичайно ж, Артем не став. На квартиру вони з дружиною заробляли самі, паралельно вирощуючи двох синів не без допомоги другої бабусі – матері Зоряни. Вона і з садка забирала онуків, і на лікарняних сиділа, і пізніше в школу водила і допомагала з уроками.
– Без мами і не знаю, як би впоралися! – ділиться Зоряна. – Жодного разу не відмовилася допомогти!
Світлана Василівна всі п’ятнадцять років жила своїм життям, онуків бачила пару раз на рік, у свята. Гостювала у подруги на дачі, взимку відвідувала театри і виставки, освоїла інтернет і активно сиділа в соцмережах, їздила на море і в санаторій.
– Наші діти море побачили в перший раз, коли вже школярами були! – зітхає Зоряна. – А бабуся моталася з подругами майже щороку. Гроші у неї були, на відміну від нас…
Поїздки Світлана Василівна могла собі дозволити в основному за рахунок грошей від орендарів. Спочатку їй дуже пощастило: багато років у неї жили тихі, пристойні люди. Вони платили як по годинах і не доставляли ніяких проблем. Але потім золоті мешканці з’їхали, і останнім часом з орендарями Світлані Василівні категорично не щастить.
– Ти даремно не хочеш брати сім’ї з дітьми! – порадила їй приятелька. – Особисто я тільки таким і здаю. У них тихо зазвичай і чисто, все-таки дитина в будинку. І платять більш-менш акуратно. Але, звичайно, треба дивитися на людей…
І ось Світлана Василівна послухалася на свою голову – здала сім’ї. І дуже пошкодувала. Рік живуть – і одні проблеми з ними. Гроші затримують постійно, бардака не менше, аніж від бездітних, діти волають, за словами сусідів, і о першій годині ночі, і пізніше. А тепер і зовсім платити відмовилися, ось так. Попередні хоч з’їжджали самі, без проблем. А ці та з’їжджати не хочуть!
Свекруха благає нас допомогти їй, а нам, чесно кажучи, після цього всього і не дуже хочеться щось для неї вирішувати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
