fbpx

Моя мама жила з батьками чоловіка, все робила для них, а вони були лише незадоволені нею. На старості років мамі ще й довелося доглядати свекрів, бо більше ніхто не хотів. Тому я на своєму весіллі сказала свекрусі, що жити з нею не буду. Вона образилася

Я завжди знала, більше того, була впевнена в тому, що зі своїми свекрами жити разом ніколи не буду, бо бачила, як мама все життя прожила з батьками мого тата.

Моя мама все своє життя була домогосподаркою для всіх, хоча сама на роботу ходила, а у відповідь були лише докори і незадоволення суцільні, її ніхто не розумів та не цінував. А вкінці мама й доглядала за батьками свого чоловіка, мого тата, бо більше нікому було. І, як їй гірко не було, але вона повела себе гідно до останнього.

І коли я росла в нашій сім’ї, то постійно бачила стомлену маму і її невеселі очі. Це закарбувалося в моїй пам’яті назавжди, це важко забути.

Тому, коли Роман покликав мене заміж, я знала, що він живе зі своїми батьками, але сказала, щоб шукав нам житло, бо я жити хочу окремо від них.

Та в день весілля до мене підійшла його мама Тамара Петрівна, обійняла мене наче рідну доньку і стала вмовляти, щоб я жила з ними, я зовсім не очікувала такого від неї. Мама чоловіка розповідала мені, що має єдиного сина, вони з чоловіком все життя лише для нього старалися. Тамара Петрівна жити з ним поруч, няньчити наших діток, своїх рідних онуків. Мати чоловіка обіцяла, що буде допомагати мені у всьому, ніколи не докоряти, і недоброго слова в їхньому домі я не почую.

Але я відмовила їй відразу, я просто вже давно вирішила це. Я ніколи не забуду маминого життя, і сама такого не хочу.

Я розумію, що спочатку все у всіх добре, та буденність робить тихенько свою справу, і, якби там не було, але дві сім’ї під одним дахом вжитися ніколи не зможуть.

Свекри мої трохи таки ображалися на мене, довго не телефонували мені, не кликали в гості і до нас не йшли, адже вони звикли, що відіграють визначальну роль у наших стосунках. Та згодом змирилися, зрозуміли мене.

Зараз у нас вже є своя власна квартира, двоє діток і дуже добрі відносини у мене з батьками мого чоловіка. Ми ходимо одне до одного в гості, допомагаємо у скрутну хвилину. Ми гарна та дружна родина. Але я впевнена, що цього б ніколи не було, якби ми жили разом під одним дахом, адже виникали б непорозуміння постійно. Хіба я не права?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page