Народилася я та виросла, можна сказати, в бідній сім’ї, але в родині службовців, батько мій – був досить таки добрим артистом в місцевому театрі, його знало багато людей, там же він і підробляв художником, мама – інспектор відділу кадрів на місцевому заводі, теж знана місцева людина, з якою товаришувало чимало людей.
Спочатку у нас все було добре, але часті гастролі нашого батька призвели до того, що він почав часто зустрічатися з друзями, майже щодня він ходив кудись на посиденьки, спочатку трохи, потім все більше та більше, грошей в сім’ї постійно не вистачало.
Та через ті гулянки батькові довелося таки піти з театру, багато раз влаштовувався в різні місця художником, але довго ніде не затримувався на одному місці та це дуже сказалося на добробуті нашої сім’ї.
Мама моя більше дітей не мала, на жаль – хоч би одну дочку нагодувати та одягнути в такий непростий час.
Згодом я підростала, розуміла, як важко моїй мамі, нічого ніколи не просила у неї, якби мені чогось не хотілося.
Я завжди мріяла, що, коли виросту, вийду заміж і вже так бідно жити, як жила раніше та як жила моя мама, я більше не буду, адже гіркий її урок я запам’ятала на все життя.
А вже після 8-го класу я пішла навчатися в педучилище на вихователя, але там сталася неприємність – не здала один іспит, довелося мені піти.
Мама пропонувала мені ще куди-небудь вступати навчитися, щоб не втрачати нагоду, але я вирішила вже відразу піти працювати, адже грошей нам дуже бракувало на життя.
І щоб допомогти власній мамі, не сидіти у неї на шиї, я влаштувалася в електроцех, мотала мотори там. Праця важка, але платили непогано.
Незабаром я там познайомилася з хлопцем, ми з ним стали зустрічатися, я щиро закохалася, мені здавалося, що і в нього до мене такі ж щирі почуття, як у мене до нього, але з часом зрозуміла, що помилялася дуже в цьому.
Майже через рік після нашого знайомства Петро зробив мені пропозицію, я погодилася, адже дуже мріяла про щасливу сім’ю і Петро мені здавався ідеальним сім’янином.
На той час йому було 23 роки, мені – 20 всього.
Зараз все аналізуючи, можу сказати, що я абсолютно не була готова до заміжжя, не вміла добре готувати, погано розбиралася в усіх побутових питаннях, а чоловік мій одразу почав пред’являти високі вимоги, абсолютно ні в чому не допомагав мені, постановив, щоб я віддавала йому свою зарплату, ми часто сперечалися.
Характер у Петра був дуже непростий, м’яко кажучи, вирішував все він, а я мала слухатися його в усьому і не перечити, звісно, йому.
Чоловік ніколи не радився зі мною, не питав моєї думки. Відносини у нас складалися не кращим чином, він був холодним до мене завжди, і мене це дуже засмучувало.
Петро був дуже жадібний, нічого не дозволяв мені купувати, щоб я зайвого не витрачала, на всі прохання відповідав – “обійдешся” і я обходилася, а на себе чоловік витрачав багато коштів, скільки хотів. Так і продовжувала жити в бідності. Скільки я плакала, і все мовчала. Навіщо?
Пробувала я досить часто радитися зі своєю мамою, а у неї одна відповідь одна – “вийшла заміж, живи, що люди скажуть про нас, якщо ти підеш від нього?”
Я народила тільки одну доньку, другої дитини чоловік вже не хотів, він і з донькою мало займався, дитина була лише на мені одній. Так і жили ми – поруч, але не разом, наче якісь випадкові та чужі люди.
Вже як згодом з’ясувалося, він і не любив мене ніколи, а просто побачив, що я гарна дівчина, з поступливим характером, а вдома відносини з суворою матір’ю не складалися у нього, ось і вирішив одружитися, піти з дому, на перших порах жити у доброї тещі.
Думав якось воно складеться, але не вийшло, адже таке життя не влаштовувало мене, і він все невдоволення вихлюпував на мене.
Через 21 рік Петро завів роман з колегою по роботі, вона була заміжня, мала 2 дітей, молодше мого чоловіка на 17 років, дуже хотіла жити з ним, але не вийшло, її власний чоловік таки був проти, не хотів з нею розлучатися і все дуже швидко вирішив сам.
Вона залишилася в своїй родині, сім’я їх збереглися. Після цього наші стосунки з чоловіком зовсім розладналися, тим більше він став затримуватися десь, не приходив ночувати, міг взагалі додому повернутися лише вранці, ми продовжували жити в одній квартирі, але спали на різних ліжках, як зовсім чужі люди, в яких немає нічого спільного геть.
Через 6 років не стало, на жаль, матері Петра, моєї свекрухи, звільнилася квартира і мій чоловік відразу ж, нічого не чекаючи, просто переїхав жити туди. Прожив він там один 17 років, а потім його не стало.
Я описала своє непросте життя в загальних рисах, а насправді в цьому житті було дуже багато не дуже хороших подій, напевно, місця не вистачить про все написати, але я дуже шкодую, що все своє життя лише пливла за течією, що не зробила рішучий крок та не залишила нехорошого чоловіка.
Ну чому я слухала свою маму, адже сама прожила, виходить, її життя? Це я маю таку нещасливу долю, чи просто винна в усьому сама і могла змінити своє життя на краще?
Фото ілюстративне.
