Про розлучення з чоловіком я вже думала довгий час, але все ніяк не могла наважитися на розмову.
З Василем у шлюбі ми прожили 10 років, маємо 2-х синочків, віком 8 і 6 років.
Коли я виходила заміж, моя мама була дуже проти, адже Василь уже був розлучений, і мав дитину в першому шлюбі.
Мама вважала, що така ж доля може спіткати і мене, та я була настільки закохана, що мені не хотілося думати і забігати наперед, я була впевнена, що у нас все добре буде.
Ми розписалися, Василь привів мене жити в свій будинок. Спочатку я подумала, що в казку потрапила, так все добре було.
Я намагалася все встигати, хотіла бути ідеальною господинею, щоб чоловік мною пишався. В мене завжди прибрано в домі, на кухні наготовлено всякої смакоти, і за собою я завжди стежила, не зважаючи на те, що у мене на руках було двоє дітей.
Та з часом, Василь все більше висловлював своє невдоволення мною, що б я не робила, все йому було не так.
Моя мама заробітчанка, в Римі працює. Вона мене влітку до себе покликала, щоб я з дітьми на морі відпочила.
Ми приїхали ще на початку липня, думала, що на 2-3 тижні, але минуло вже більше місяця, а я додому повертатися не хочу.
Мама моя давно це зрозуміла, каже, щоб я лишалася у неї, вона для дітей вже школу підшукала, а мені роботу знайде.
Коли я прийняла остаточне рішення, я зателефонувала чоловікові, і повідомила, що хочу залишитися в Італії.
Василь такого не очікував, спочатку він був дуже засмучений тим, що я хочу залишитися.
Але коли я уточнила, що хочу ще й піти від нього, бо давно з ним щасливою не почуваюся, він навіть розлютився.
– Чого тобі не вистачало? – запитав мене чоловік. – Будинок, гроші – у тебе все це було.
– Але у мене не було головного – твоєї підтримки, – кажу.
Василь мене не зрозумів, вважає мене тепер невдячною. А те, що за 10 років шлюбу він не подарував мені жодної квіточки, жодного подарунка не зробив – це не рахується. На його думку, це не важливо. Як і не важливо те, що ні я, ні діти вдома його ніколи не бачили, бо він весь час на роботі пропадав.
Потім чоловік все обдумав, наче визнав, що він був неправий, і обіцяє, що все зміниться як я повернуся.
Мама мене переконує, що люди не міняються. Просить, щоб я двічі не робила ту ж помилку, Василя вона вважала і досі вважає не сімейною людиною.
Я з нею згідна, бо втомилася бути в нашій сім’ї і за жінку, і за чоловіка, сама приймати всі рішення.
А що мені робити? Слухати маму чи заради дітей повертатися до чоловіка?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.