Мої батьки все життя жили в селі, мама важко працювала, тато теж все життя крім свого колгоспу нічого не бачив.
Я у них одна донька, хоча но той час в селі, це була рідкість, бо в сім’ях було багато діток, та через важку працю більше діток у моєї мами не було.
Все, що я пам’ятаю зі свого дитинства, що батьки дійсно постійно багато працювали, відкладали гроші на моє майбутнє.
Я поїхала навчатися в місто, там вийшла заміж, в мене тут сім’я. Житло у мого чоловіка було до одруження, а потім ще й батьки мені дали гроші і ми продали квартиру чоловіка, доклали цю суму і купили трикімнатну квартиру.
З чоловіком мені дуже пощастило, він хороша та порядна людина. Ми дуже часто приїжджали до моїх батьків зі своїми двома дітьми: сином та донькою, які дуже любили своїх дідуся та бабусю.
Роки минали, наші діти росли, а батьки старіли, але все ще тримали велике господарство.
Згодом тата не стало і щовихідних ми відкладали усі свої справи і їхали до мами, адже вона сумувала одна. Я усе допомагала в хаті, а чоловік мій працював з мамою по господарству. Діти підросли і теж залюбки допомагали вже старенькій бабусі.
Я весь час вмовляла маму продати господарство, адже їй було важко, я пояснювала, що ми вже забезпечені люди, у нас все є для нормального життя, звала її до себе, адже діти наші навчалися, і одна кімната була вільною завжди, в ній спокійно могла жити мама.
Та мама не хотіла, до останнього вона на своєму стояла, вона звикла до села, до роботи і навіть чути не хотіла про те, в чому я її переконувала.
А якось мама захворіла, лежала в стаціонарі майже два тижні. Ми з чоловіком приїхали до мами, я щодня їздила до неї, а чоловік тим часом продав все господарство, ми вирішили, що заберемо її до себе, адже у нас робота там і сидіти з мамою в селі ми не можемо, адже нам все потрібно залишити і повністю перелаштувати своє життя.
Ми цього не стали робити, адже наші діти теж потребують нашої допомоги, вони хоч і виросли, але ще зовсім не самостійні.
Коли ми маму виписали додому, по дорозі, коли ми їхали в авто, я все мамі пояснила, спокійно розказала, що свиней, качок і курей, чоловік продав, городину зберуть сусіди, а ми заберемо маму в місто.
Чоловік моїй мамі пообіцяв, що хату її ми продавати не будемо, поки мама буде з нами, щоб могли приїжджати в село разом і вона могла побути в своїй хатині, адже ми розуміли на скільки вона дорога їй.
Мама ніби зрозуміла мене, адже сама вона вже не могла працювати.
Ми приїхали в місто, їй у нас ніби добре, адже в нас гарні умови, я смачно готую, але радості в маминих очах я не бачу, лише смуток.
Мама у нас на очах швидко старіє. Неохоче розмовляє, а якщо й говорить, то лише про своє село, хату, сусідів, лише й мови про те.
Я не знаю, що мені робити. Я не можу кинути все і сидіти в селі, адже в мене сім’я, а мама без своєї маленької батьківщини теж не може. Як правильно вчинити нне знаю я. Можливо, мені хтось щось підкаже, адже дуже шкода маму!
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pexels.
