Моя мама все життя любила мого брата більше, ніж мене. А в підсумку вийшло так, що старість вона буде доживати зі мною, хоча я не раз собі обіцяла, що цього не буде, адже було багато моментів, в яких відчувалася явна несправедливість.
Ігор завжди користувався особливими привілеями, а мене постійно лише картали то за одне, то за інше. Тому відразу після школи я поїхала вчитися в місто. Закінчивши там університет, я вирішила залишитися в місті. Не бачила сенсу повертатися додому. За той час, що мене не було, брат одружився і там лишився жити. Батька нашого вже давно немає на цьому світі і мати залишилася сама.
Нещодавно мама вийшла на пенсію, тепер вона не працює. Тому сподівалася на підтримку своїх дітей. Але особисто я не вважаю, що я їй щось винна, бо за всі ці роки мама про мене і не згадувала, вона допомагала лише брату і його сім’ї.
У мене часу їздити в гості часто нема, бо робота у мене забирає весь мій час. Я багато заробляю, але і багато працюю. Я навіть заміж не вийшла, так сталося, що я досі одна.
У брата мого зовсім інша ситуація, нещодавно він вже вдруге одружився і свою дружину знову привів до батьківського дому. Це в нього вже другий шлюб. З першою дружиною не склалося. Вона просто пішла від нього. Я її розумію, мій брат доволі лінивий. За що б він не взявся, кидає за тиждень, кажучи, що це не його. Це стосується роботи та іншого. Мабуть, колишній невістці набридло терпіти , от вона і пішла.
Я особливо не звертала уваги на це. Не вважала за потрібне лізти в чужу родину. Мені це не потрібно. Але мені довелося все ж таки в це вникнути, бо я дізналася, що навіть зараз, коли мамі самій потрібна допомога, частину своєї пенсії вона віддає Ігорю, щоб він утримувати свою сім’ю.
Моєму обуренню не було меж. Після цього вирішила поїхати до рідних та поговорити з братом. Пояснити йому, що він уже дорослий чоловік, повинен сам забезпечувати сім’ю та допомагати матері, а не забирати в неї останні гроші.
Найближчими вихідними я зібралася і поїхала в село. Запросила брата на серйозну розмову, пояснила йому, що так не можна. Та він сказав, що це не моя справа і щоб я не втручалася, тому що я не маю права лізти у чужі справи. Мати сама віддає йому гроші. І після цього мені вказали на двері.
Я була вражена, розуміла, що брат не зміниться, і мамі не буде життя біля нього. Я довго думала, що робити, як правильно вчинити, і вирішила, що зобов’язана забрати матір до себе. А вони, як хочуть, хай так і живуть.
Тепер мама живе у мене, а брат злиться. Він вважає, що я зробила так тому, щоб переконати маму записати половину будинку на мене.
– Спадщину захотіла від мене забрати, от і прикидаєшся доброю, – картає мене брат.
Та я його не слухаю, про будинок я ще жодного разу з мамою не говорила. Та брату це не докажеш, є такі люди, які не міняються.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
