fbpx

Моя мама в Іспанії вже 8 років живе, поїхала вона туди не просто так, а на заробітки. Згодом гроші перестала надсилати мені з дідусем, а вийшла заміж за іспанця. У нього великий будинок, казала, що він буде забезпечувати її. Вже стільки часу минуло, а мама лише зараз зрозуміла, що була для нього безкоштовна служниця і, несподівано, ображена повернулася в село

Моя мама вже 8 років, як за кордоном. Працювати в Іспанію вона поїхала разом зі своєю найкращою подругою, коли нашого тата не стало.

Коли тата не стало, ми тоді жили в будинку разом: мама, я і дідусь.

Мама сказала, що для всіх буде краще, коли вона поїде за кордон, зможе добре заробляти, ми будемо краще жити, а мені купимо в місті двокімнатну квартиру, щоб я гарне майбутнє мала.

Мені ця ідея дуже сподобалася, адже я була молода. А хто з сільських людей не мріє жити в місті, ще й у власній квартирі своїй.

Загалом мама поїхала і стала досить непогано заробляти там, як на сільські мірки. Вона задоволена дуже була і нам з дідусем трохи грошей надсилала.

Згодом я вийшла заміж, Микола – дуже хороший мій чоловік, мені дуже пощастило з ним.

Микола з багатодітної бідної родини, але дуже добрий та працьовитий, на жаль, в нього немає свого власного житла. Тому ми стали жити в нашому будинку з дідусем. Хата належала йому, він був не проти.

Дідусь мій дуже добрий, він найбільше був щасливим, коли я вийшла заміж, сказав сам, щоб ми жили з ним, адже місця, мовляв, вистачить на всіх, ще й правнуків буде чеками. І таки дочекався, на щастя.

У нас з’явилася донечка. Жили усі добре ми і щасливими були.

А от мама згодом повідомила, що гроші нам надсилати більше не буде, вона теж заміж за іспанця зібралася. Мовляв працювати тепер не буде, у нього є свій дім, і він її забезпечувати буде.

Просила зрозуміти її, що повертатися додому вона не збирається, адже ще не стара і хоче своє щастя зустріти .

Я її не розуміла, звісно, але раділа, вважала, що якщо вона вважає, що буде щасливою далеко від своєї сім’ї на чужині, то нехай буде і так.

Все добре було у нас: чоловік працював, донечка росла, ми з дідусем гляділи її.

Та згодом він захворів і мені довелося ще за дідусем доглядати. Усе сталося зовсім несподівано – місяць він лежав, я дуже добре доглядала за ним, чоловік в лікарню возив. А потім, на жаль, його не стало.

І, дуже несподівано для нас, мама приїхала відразу через місяця 3 з Іспанії, хоча на прощання з дідусем вона не приїхала, просила зрозуміти, що у неї там проблеми великі якісь, тому вона просто не може покинути країну.

А тут приїхала і відразу стала говорити, що вони з чоловіком розлучилися, більше вона не хоче їхати за кордон.

Виявилося, що мама, весь цей час, для нього була лише безкоштовною служницею.

Але й жити в селі вона не хоче, тому сказала, що буде хату продавати і купить собі квартиру в селі.

Мама просила мене не ображатися, каже, що ми молода сім’я і у нас теж можуть бути перспективі у місті, тому квартиру вона купить двокімнатну і неї ще трохи грошей є, щоб до хати додати, і ми житимемо там усі разом: одна кімната буде мамина, а інша – наша.

Та ми не хочемо хату покидати і село наше, ми так звикли до нього, у нас тут і школа, і садочок буде, коли донька підросте, і працює тут чоловік – загалом маємо все для спокійного і доброго життя, у нас село чималеньке. Та й в селі зараз жити спокійніше, ніж в місті.

У нас і господарство своє, і город, і подвір’я велике, де ми з донькою гуляємо весь день.

А мама вперлася і все, каже, що вона єдина спадкоємниця і хату буде переоформляти на себе, а потім продавати і все.

Та чи можу я щось зробити? Це ж я доглядала за дідусем. Невже не маю права я тепер ні на що?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page