Моя мама нещодавно вийшла на пенсію. Я розумію, що це непростий період для людини, адже ти полишаєш усіх своїх друзів та знайомих, поруч з якими жив багато років, відчуваєш себе більш самотнім та й думки з’являються важкі: от і відробив, старість, нікому ти не потрібний вже.
Звісно, спочатку з колегами спілкуєтеся по телефону, іноді зустрічаєтеся, та, з часом, все менше і менше. У вас різні інтереси, плани, тому згодом люди, до яких ви ще тягнетеся, забувають про вас, не знаходять часу для зустрічі і розмови, і ви , з часом, зовсім перестаєте спілкуватися, ті люди вже не для вас.
Тому я, дуже розуміла свою маму, коли вона змінилася дуже саме в цей час. Але її вчинки мені дуже не подобаються, я не вважаю, що люди в її віці мають поводитися так.
Справа в тому, що моя мама, коли працювала, то заробляла досить таки непогано.
Але вона така людина, що дбала лише про себе, можна сказати. Моя мама завжди дуже гарно, зі смаком, одягалася, купувала дорогі та якісні продукти, рідні делікатеси. Могла і в кафе зі знайомими піти, і щороку в санаторії спокійно їздила хороші.
А зараз вона мені сказала, що на пенсію одну жити неймовірно важко, тому за комунальні послуги вона платити не буде.
Мама прямо стала мені пояснювати, що квартира, в якій вона живе – зовсім невелика, однокімнатна. Рано чи пізно вона, обов’язково, дістанеться мені. Тому я зі чоловіком і маємо оплачувати її комунальні, адже їй одній це просто не під силу на пенсію одну.
Я навіть не знала, як про це сказати своєму Іванові, адже ледь самі справляємося. У нас з чоловіком двоє дітей, і заробляємо ми не так вже й багато, на жаль.
Я відразу сказала мамі, що, можливо, якусь частину ми й сплачуватимемо, звісно, але не все, бо в нас немає такої можливості. Але вона вирішила все за нас.
Цього літа моя мама поїхала в санаторій, витратила всі гроші, які мала. Я, щиро кажучи думала, що вона хоч щось платить. А останнього разу, коли ми були в неї, вона винесла всі квитанції, які їй прийшли за літні місяці і поклала перед нами з Іваном на стіл.
Чоловік був дуже розгублений, не менше чим я, він встав, взяв ті папірці і сказав, що нам вже пора йти.
Коли ми прийшли додому, стали думати з Іваном, що нам робити. У мами вже дуже великий борг, вона чимало місяців не платила і не говорила мені нічого, а спокійно собі й далі жила.
Іван взагалі здивований, каже у нього теж батьки пенсіонери, прості звичайні люди, без додаткових надходжень.
Свекри мої економлять правда, як можуть, але живуть і ні в кого нічого не просять, бо знають, що нам зараз теж не легко, та й про онуків дбають, щоразу намагаються якусь сотню гривень положити їм в кишеньки. Вони ж якось справляються і десь їх беруть!
Я вже й не знаю, як бути. Мені неприємно таке відношення рідної мами, я розумію, що вона людина вже немолода, але це занадто, як на мене.
Я вже, правду вам скажу, просто думала не платити той борг, але й маму шкода, вона точно вже його сама не осилить, там сума чимала накопичилася. Та й квартиру шкода, не хочеться втрачати спадку.
Я зараз дуже заплуталася і виходу поки не бачу. Чи таки відмовитися мені платили усі ці комунальні, нехай мама сама розбирається, хоче то вже нехай продає цю квартиру? Це що тепер мені все життя за маму платити, а економити вона й не збирається зовсім?
Фото ілюстративне.
