Про те, що я не можу мати дітей, я дізналася ще в юності. Я нічого не приховувала, можливо саме тому пропозиції мені ніхто не робив. Але до 30 років я серйозно задумалася над цим: у всіх подруг родини, а я – самотня.
Але якось до нас на роботу приїхав Михайло, він був у нас в місті у справах. Ми познайомилися, я дізналася, що дружина його кинула, тому він сам виховує доньку. Живе в своєму будинку в передмісті, в селі, дитині півтора роки. Я відразу подумала, що це мій шанс – стати матір’ю.
Вирішили ми жити разом. Моя мама не хотіла мене відпускати в село до Михайла. До того ж, їй не подобалося, що я буду виховувати чужу дитину.
– Куди ж ти, міська, в село, та ще й дитя на себе вішаєш, може, ще знайдеш в місті своє щастя!
Але я вже твердо вирішила – у мене є сім’я! Виявилося, що мати дівчинки їх кинула, поїхала до якогось чоловіка через велику любов, який її з дитиною не брав.
Перша дружина Михайла ніколи не дзвонила і не писала, їй було все одно! Через рік я вийшла заміж, дівчинка мене мамою стала називати. Я навчилася робити все: городи полоти, картоплю копати, за курми і свинями доглядати. Чоловік працював, а я донькою займалася.
Дівчинку я любила, як рідну. Собі зайвого з одягу не куплю, але їй щось красиве куплю. Увечері чоловік з роботи приходить, я його швидко нагодую і до доньки біжу. Я знала, що вона любить їсти, готувала їй смачненьке, хвилювалася, коли вона хворіла.
Коли донька була маленька, все було добре. Але в підлітковому віці вона дуже змінилася. Донька мене зовсім не слухала, а коли я робила їй зауваження, вона мені відповідала: «Ти не мати, не маєш права мені вказувати».
Я ображуся, вона мене обіймає, вибачається. По селу говорили, що дочка вся в рідну матір пішла – і зовні схожа стала, і вперта така ж, волелюбна. Я навіть ревнувала, слухаючи такі розмови.
А потім в інтернеті дочку знайшла її бабуся по матері. Почала писати, що хотіла б бачити внучку, вона вже зовсім стара. А потім до листування приєдналася і рідна мати – мовляв, прости, дочка дорога, винувата я перед тобою, приїжджай до мене.
Виявилося, що колишня дружина Михайла дуже непогано влаштувалася. У неї двокімнатна квартира, у чоловіка машина є, і все у них в шоколаді. Дочка притихла, стала якось мене цуратися, косо дивитися.
А два роки тому вона поїхала до своєї рідної мами, бо вже досягла повнолітня. Я просила доньку залишитися, пропонувала в місті жити зі своєю бабусею (моєю мамою). Дочка ні в яку, просто зібрала речі і поїхала. Спочатку телефонувала, тепер перестала.
Коли я їй перша телефоную, вона слухавку підіймає без особливого бажання, говорить зі мною так, наче я для неї чужа людина. А в соціальних мережах виставляє фото, де вона щаслива разом зі своєю мамою. А до мене на сторінку вона навіть не заходить.
Михайло теж це важко пережив, почав вживати оковиту. Напевно, я його десь упустила через сліпу любов до дочки, робила для нього все машинально – погодую, сорочки попрасую, та й добре – а в іншому він сам розбереться. А він зовсім опустився, я тільки зараз це помітила.
Як ось так – я все життя віддати приймальні доньці, а вона мене зрадила. Як це пережити?
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
