fbpx
Життєві історії
Моя мама наполягала, що в цій ситуації мені варто поїхати до чоловіка. Але коли я звернулася до чоловіка з цією пропозицією, він мені відмовив. Мені було дуже погано, адже всіх жінок зустрічають при виписці чоловіки, а мене тато. Мама забрала мене з дитиною до себе. З чоловіком я продовжувала спілкуватися по відеозв’язку, а потім подала на розлучення

Як і багато інших пар, ми з чоловіком познайомилися ще в університеті. Я місцева, а він з іншого міста, що за 500 кілометрів від нас. У Любомира на батьківщині у батька свій невеликий бізнес, у мене тут – батьки і квартира. Житло мені дісталося у спадок, через три місяці після закінчення навчання у нас було скромне весілля.

Ми відразу влаштувалися на роботу, відносини у нас були хорошими, і з моїми родичами Любомир порозумівся. Його батьки приїжджали тільки один раз: на весілля. Вони, звичайно, кликали нас до себе, але у чоловіка ще дві молодші сестри, та й з житлом там все було дуже невизначено.

Оскільки головним – квартирою і роботою ми були забезпечені, то кращої долі ми і не шукали. Ми потихеньку закуповували матеріали для ремонту в квартирі, збирали гроші на свій автомобіль, мріяли про літній відпочинок.

– Якраз і відпочинемо, – говорив Любомир, коли дізнався про те, що ми скоро станемо батьками, – потім народиться дитина, коли ще вдасться –невідомо.

Ми були дуже раді майбутньому поповненню сімейства, щосили готувалися стати бабусею і дідом і мої батьки, привіти і побажання здоров’я лунали і від свекрів. Але відпочити на морі нам не вдалося. На початку червня, якраз термін був вже кілька місяців, Любомиру подзвонила мама.

Виявилося, що його батько потрапив до лікарні. Нічого небезпечного не було, на щастя, але лежати і відновлюватися доводилося дуже довго, природно, мені всієї повноти картини не повідомляли, але справами бізнесу займатися було нікому.

– Ти ж знаєш, – говорила Любомиру мама по телефону, – я не тямлю нічого, мене провести навколо пальця дуже легко. А нагляд потрібен щодня.

Подумай, на що лікувати батька і піднімати двох твоїх сестер, якщо все розвалиться? Мама Любомира була типова домогосподарка: сіла будинку відразу після народження сина, а дві доньки народилися пізніше, з різницею в 5 років. Свекор від дружини не вимагав, щоб вона йшла працювати, на життя вистачало. Свекруха займалася будинком, дітьми, собою. Ходила в салони, зустрічалася з подругами, в справи чоловіка не лізла.

Словом типова сім’я, де тато розумний, а мама красива. Сестрам Любомира на момент описуваних подій було 14 і 9 років.

– Мені треба летіти, – сказав чоловік, – я ж не можу все так залишити. Я встигну до народження дитини, думаю, що батько за цей час цілком одужає.

Я була ошелешена, довелося ж чоловікові звільнятися з роботи. Як жити? Мені ж зовсім скоро в декрет, гаразд, батьки мої поруч, підтримають, а далі як? Любомир запевнив мене, що раз він буде займатися справами батька, то без копійки я не залишуся, а роботу він знайде, як тільки повернеться.

Ми часто зідзвонювалися по відеозв’язку. Моя мама наполягала, що в цій ситуації мені варто поїхати до чоловіка. Але коли я звернулася до чоловіка з цією пропозицією, він мені відповів:

– Розумієш, – відповів Любомир, – тут все не дуже добре. Як тато залишив справи, так все і почало руйнуватися. Грошей не вистачає, ну де ми з тобою і дитиною будемо жити? З батьками в квартирі? Я приїду, не переживай, обов’язково приїду. Народжувала я, як розумієте, одна.

Любомир дзвонив, казав, що щасливий, через те, що у нього народився син, що приїде через тиждень-два. Привіти і найкращі побажання слали його батьки. А мені було дуже погано, адже всіх жінок зустрічають при виписці чоловіки, а мене тато. І погляди такі співчутливі, прямо явно читається: бідна покинув чоловік.

Мама забрала мене з дитиною до себе. З чоловіком я продовжувала спілкуватися по відеозв’язку.

Грошей чоловік вислав. Цілих 2 тисячі гривень. Влітку цього року, коли сину було 8 місяців, після чергової обіцянки Любомира приїхати ось-ось і надіслати грошей я не витримала і сказала чоловікові, що подаю на розлучення.

– Ось тоді вже хто тільки не подзвонив мені. І мама Любомира, і батько. Звинувачували в тому, що я не витримала випробувань розлукою.

– А як же наші бабусі роками чоловіків з фронту чекали, – дорікнув невістку батько чоловіка, – а ти кілька місяців почекати не змогла? Син виконує обов’язок перед своєю сім’єю, ти ж повинна зрозуміти.

– А я хто? Хіба ми з сином не сім’я Любомира? І зараз є літаки, а чоловік, якого рік немає вдома це як? Жодного разу вживу дитини не бачив, що за батько?

На аліменти я подала, але що з того? Офіційно колишній чоловік ніде не працює.

Не так давно я зустріла на вулиці нашого спільного з Любомиром знайомого, той теж дорікнув мене в тому, що я кинула чоловіка, не витримала випробування розлукою, не ввійшла в стан, опустила руки.

А в чому власне я винна?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook