fbpx
Життєві історії
Моя мама, коли я була мала, подалася влаштовувати своє життя, а мене залишила на бабусю. Усі сусіди і знайомі сміялися з неї, що вона онучку сама доглядає, поки донька шукає чоловіка. Ніхто й не сподівався, як доля повернеться через це до мене

Ось коли ти виростиш дитину свою сама – ось тоді вже й і будеш думати лише про себе та своє особисте життя! Подякуй мені щиро ще за те, що я взагалі тобі хоч чимось допомагаю в непростих та важких ситуаціях в твоєму житті. Хоча взагалі і не зобов’язана це робити зовсім, тут я обов’язку вже не маю давно. Твоя дитина – лише твоя, я своїх вже виростила, – часто чує моя подруга Олена від своєї рідної матері.

Олені зараз виповнилося 30 років.

Росла Олена без батька. Мама виховувала свою доньку одна багато років, але практично усі спогади зі свого дитинства у Олени пов’язані з її бабусею.

Рідна бабуся Олени дуже часто сама забирала її зі школи, годувала смачними свіжоприготовленими обідами, пекла запашні смачні пиріжки, сиділа і вдень, і вночі коли вона занедужала з нею, водила її в театри і на ялинки, допомагала вирішувати домашні завдання, загалом, присвячувала дівчинці дуже багато часу.

Влітку бабуся з онукою, маленькою Оленкою, їхали на три місяці на дачу, взимку ходили в парк і на гірку, восени збирали листя і жолуді і майстрували костюми до шкільного осіннього святкування з дітьми. Дуже цікаво та пізнавально проводили свій час вдвох.

У бабусі завжди було величезне бажання навчити свою онучку якісь новій чудовій справі, кудись відвести її, гарно провести з нею час.

– Олена твоя знову у тебе? – дивувалися усі бабусині подруги та сусіди, коли думали, що дівчинка не чує. – Ну-ну. А дочка твоя як там, де вона зараз, що робить? Зовсім дитиною своєю вона не займається, на матір зіпхнула свою єдину і все, добре влаштувалася в житті, нічого не скажеш. Щоб усім ще так жилося? Не шкодуєш ти себе зовсім.

– А мені не складно з онучкою сидіти, вона спокійна дитина! – виправдовувалася щоразу перед усіма своїми сусідами та знайомими бабуся. – Ми з Оленкою моєю відмінно ладнаємо вдвох. Мені – тільки радість, що вона в гостях. А дочку теж треба зрозуміти. Їй особисте життя потрібно влаштовувати, я її дуже розумію, не засуджую, а лише сама хочу їй допомогти. З дитиною на руках цього не зробиш, це ж цілком зрозуміло, хочу, щоб і моя донька знайшла свою долю. Поки ще вона молода, я повинна дати їй шанс знайти свою щасливу жіночу долю!

Процес “влаштування особистого життя” матір’ю розтягнувся на все дитинство Олені, і особливим успіхом не увінчався, якось не щастило зовсім в цьому плані.

Жінка так і залишилася одна. Бабусі, на жаль, вже не стало, а сама Олена, на жаль, повторює долю матері: без чоловіка виховує одна свого маленького синочка. Малюк недавно пішов у садочок, а сама Олена відразу вийшла на роботу.

– Ну в тебе ж мама поруч живе, тобі пощастило, це ж помічниця яка! – кажуть Олені дуже часто подруги. – Одній дуже складно з усім впоратися, адже і своє життя потрібно влаштувати, не пропустити молоді роки. З маленькою дитиною постійно потрібна людина під боком на всяк випадок. І це дуже добре, коли така людина поруч – рідна бабуся. Про це лише мріяти можна.

Олена тільки сумно посміхається у відповідь. Бабуся – це, звичайно, добре, але не в їх випадку. Їх рідній бабусі на шию не сядеш і покладатися на неї у важку хвилину зовсім не прийдеться, це зовсім не той варіант, у неї “своє життя”.

Щиро кажучи, Олена і сама не хоче залишати сина зі своєю мамою. Адже і так робота з’їдає майже весь час. Але часто трапляються ситуації, коли без допомоги просто не обійтися – наприклад, дзвонять з садочка в середині дня і просять забрати дитину, бо в нього температура. У таких складних випадках мати виручає Олену, звичайно, з великими труднощами, але скільки ж потім доводиться вислухати від рідної матері, що краще до неї не звертатися після цього!

Ні про яке “особисте життя” Олена поки і не думає, навіть часу немає на себе. У такому режимі познайомитися з чоловіком і обзавестися сім’єю їй може і не вдасться. Залишити ж дитину ніде.

Ну на один-два рази можна домовитися з подругами, але це ж не вирішить проблему, адже з чужою дитиною сидіти ніхто не має особливого бажання.

Рідна мати сидіти з дитиною, коли Олена не на роботі, не буде в жодному разі – це сто відсотків, про це й навіть просити її не потрібно, Олена і сама це добре розуміє.

– Я свою дитину вже виростила! – каже мати щоразу доньці, як тільки випаде нагода. – Твоя дитина – повністю твоя відповідальність, тобі нею займатися і виховувати її, дитиною мають рідні батьки займатися.

Ну що за бабусі пішли, що за покоління таке? Виходить, і зі своїми дітьми не особливо сиділи самі, а лише вітали допомогу своїх батьків, і з онуками не хочуть. Своє життя у них, бачте.

Чому попереднє покоління бабусь та дідусів відчувало себе зобов’язаними допомогти своїм дітям та онукам? З радістю проводили час з дітками навіть в селі, коли роботи там літом дуже багато.

А, можливо, мати Олени і права, тільки так і треба – дітей повинні виховувати лише їх рідні батьки, адже вони для себе народжували?

Фот о ілюстративне.

You cannot copy content of this page