Нас у мами було двоє – я і мій брат. Природньо, що кожна мама хоче доживати віку біля дочки, але так склалося, що я живу в іншому місті, за 200 кілометрів. Багато наших знайомих мене засуджують в тому, що я залишила маму на брата і невістку, а їй з ними не дуже комфортно.
Хоча у брата і його дружини є власний будинок, створити комфортні умови для проживання матері він не зміг. Брат у мене старший і після того, як нас покинув батько, він взяв на себе роль господаря. Мама моя дуже спокійна жінка, вона всього боїться, зайвий раз промовчить. Може тато і пішов від нас, тому що знайшов собі більш активну жінку, напевно, саме це йому потрібно було. На розлучення мама теж погодилася мовчки, мовляв, раз вирішив піти – то що вже тут вдієш.
Зате тато залишив нам цей самий будинок, 12 км від міста. Великий сад, альтанка, все чудово! Оскільки у нас з братом ніколи не було дружніх стосунків, я мріяла пошвидше поїхати з дому, тому спеціально вибрала університет, подалі від дому.
Ось і знайшла в місті, в якому я зараз живу. Навчалася, приїжджала влітку, знову сварилася з братом і їхала. Я йому весь час говорила, що не заздрю його майбутній дружині, з характером мого брата, зжитися з ним не так вже й просто.
І ось, коли я вже переходила на 3 курс, брат покликав мене на весілля. Мама моя посміхається, стелиться перед цією кралею, а я відразу помітила: вона ще гірша, ніж брат! Погляд гордовитий, якщо щось не так, мене взагалі намагалася ігнорувати, мовляв, я тут взагалі ніхто. Я не впізнавала брата – біля своєї дружини він стрибав на задніх лапах.
Поїхала я з весілля з важкою душею, з почуттям якоїсь тривоги за маму. Я їй постійно дзвонила по скайпу, але бачила її сумне обличчя крізь посмішку. Вона розповідала, що невістка взялася керувати в її домі, тільки вона може розпоряджатися – що робити вдома, що куди садити. Причому сама вона нічого робити не хоче, тільки командує, а брат з мамою мають усе виконувати. Я не раз телефонувала братові і висловлювала свої претензії, на що він мені відповідав: «Тепер це не твоя справа».
Я вийшла заміж, на весілля тільки маму запросила. Наша квартира належить моєму чоловікові, мама весь час себе ніяково відчувала: кухня маленька, там не поспати, доводилося всім тиждень жити в одній кімнаті: чоловік спав на підлозі, а я з мамою на ліжку. Вона поспішила додому, мовляв – справи, але я ж бачила, що вона обмежувати нас не хотіла!
Та й невістка в той час доньку народила, тому маму чекали вдома як няньку. Через два роки і я сина народила, зараз йому шість років. І ось за весь цей час я бачу, як на очах згасає моя мама. Вона намагається не скаржитися, але я зрозуміла, що невістка частенько влаштовує сцени не лише моєму братові, але і моїй мамі.
Невістка виговорює моїй мамі за внучку – мовляв, тільки бабуся за неї повинна нести відповідальність. Ганяє за порядок в домі, за те, що їду не вчасно приготувала. Мама мені іноді скаржиться, але потім заспокоює: «Ну нічого-нічого, переживемо».
Мама все терпить, бо вважає, що брат з дружиною її утримують, так як вона сама на пенсії. Але це далеко не так. Я точно знаю, що всю свою пенсію мама витрачає на них.
Нещодавно мама поскаржилася, що вона дивилася серіал, а треба було з онукою уроками займатися. Підбігла невістка, висмикнула телевізор з розетки і наказала мамі, щоб вона бігом бігла до кімнати внучки! Ось це вже взагалі ні в які ворота! А брат за неї заступається, і внучка теж – вся в свою матір.
Мені дуже шкода маму, але що я можу зробити? В тому будинку мені уже нічого не належить, на брата я впливу не маю, а до себе взяти маму теж не можу.
Фото ілюстративне – donshool86.
