З чоловіком я розлучилася через його надмірну жадібність. Зараз мені 37 років, я виховую нашого спільного сина, а чоловік раз в місяць справно платить аліменти. Про щось більше і мови не може бути, колишній навіть заради власної дитини не готовий розщедрюватися.
Правда, аліменти він завжди платив чітко, день в день, всі п’ять років. А в цьому місяці грошей немає день, інший. Я давай дзвонити, звичайно. А він мені і заявляє: так я і знав, каже, що згадайте про мене тільки в день аліментів. Передай синові нові правила: тепер гроші буду давати тільки в тому випадку, якщо він буде цікавитися батьком. Не буде мені телефонувати хоча б раз в тиждень – грошей, вже вибачте, не отримаєте!
Всі навколо вважали Олега ідеальним чоловіком, казали, що з такими, як мій колишній, не розлучаються. Розумний, інтелігентний, вихований, з квартирою, машиною, ще й добре заробляє – для багатьох такий чоловік просто межа мрій. Але я п’ять років тому пішла від нього з семирічним на той момент сином в знімну кімнату, і досі вважаю цей вчинок одним з найвірніших рішень у своєму житті. Хоча оточення мене рішуче не зрозуміло.
Єдиний недолік Олега – вимогливий в побуті. Але це, якщо подумати, і не недолік зовсім, а навпаки, гідність. Вимагав, щоб дружина, сидячи в декреті, готувала все свіже кожен день, постільна білизну прасувала, стіл накрила зі скатертиною, підлогу мила кожен день.
– Правильно чоловік каже, – вступилася за зятя моя мама. – Не сидіти ж тобі цілими днями на дивані з телефоном в руках. А вимагав він правильно. І білизну треба прасувати, спати на м’ятій – соромно, і готувати, сидячи вдома, кожен день! І підлогу мити, у тебе все ж дитина!
Моя мама дуже прихильно ставилася до Олега, взагалі душі в зятю не чула, вважала, що мені дуже пощастило з заміжжям. Звістку про розлучення вона сприйняла в штики, навіть до себе з дитиною мене не забрала після розлучення. Вона і зараз, здається, мріє про те, що ми зійдемося знову, адже ні у мене, ні в колишнього, особисте життя не складається.
А я і не прагну цього, мені вистачило першого шлюбу. Як на мене, одній з дитиною, значно простіше. Якщо десь щось не так, чоловік міг годинами гудіти і повчати. А хоч щось та не так було завжди.
Удвох із сином нам живеться чудово. Я працюю, знімаю квартиру. Зарплата у мене невелика, але колишній чоловік платить аліменти добровільно. І до його честі треба сказати, що з сином він досі поступав по-чесному.
Але чомусь син до батька абсолютно не тягнеться. Олег дзвонить хлопчикові щотижня, спеціально для цього рік тому купив йому дорогий смартфон, але розмова їхня більше схожа на звіт, ніж на задушевну бесіду батька з сином. Відчувається, що син не прагне цього спілкування.
А тут дзвінків від батька не було тижнів зо три, і я, знаючи колишнього, відразу зрозуміла, що це не просто так. Так і виявилося. Це він експеримент, виявляється, проводив, згадає син про нього чи ні. Тепер колишній чоловік впевнений, що потрібний сину лише через гроші.
Якщо чесно, я серйозно засмучена. Гроші, які давав нам з сином колишній чоловік, були для мене значною частиною бюджету. І враховуючи, що мені щомісяця доводиться платити за орендовану квартиру, обійтися без цих грошей я не зможу.
Можна, звичайно, подати на аліменти офіційно. Але мені здається, що колишній вже про це подбав і щось придумав.
Залишається тільки одне – змусити сина дзвонити раз в тиждень батькові через «не хочу», хоча мене просто пересмикує від цієї думки. Дуже неприємно, адже в свій час я сама втекла від нав’язливості колишнього чоловіка практично в нікуди, але я доросла людина, мені простіше. А тут дитина, підліток, як би не зробити ще гірше.
Фото ілюстративне – tipik.
