– Моя мама майже 5 років з нашим сином просиділа, вона дала мені хорошу можливість мені з декрету вийти і заробляти гроші для своєї сім’ї, я дуже вдячна їй за це, – розповідає 25-річна Марина. – Без неї б ми цей кредит ще невідомо скільки платили. І за Михайлика у мене душа не боліла, як-не-як дитина з рідною бабусею вдома сидить, а не з чужою людиною. Та й за маму я була спокійна: в останній рік їй дуже непросто було на роботі, вже всі не могли дочекатися, коли мама вийде на пенсію і звільнить місце іншим, комусь із молодих родичів маминих колег. Так що ми швидше все ж через неї це все затіяли. Так їй з чоловіком і сказали: звільняйся з роботи вже своєї, будеш сидіти з онуком, а ми тобі будемо гроші платити, як няні. Усім так буде добре.
Мамі Марини, Олені Петрівні, зараз 65. Людина вона акуратний і сумлінна, і няня з неї вийшла просто чудова. Олена Петрівна приїжджала кожен будній день до дочки рано вранці, відпускала дорослих дітей на роботу і, закачавши рукави, займалася своїм онуком. І супчики варила, і з пластиліну ліпила, і м’яч ганяла на дитячому майданчику у дворі. Записала онука в басейн, возила на заняття, взагалі дуже розвивала його. Багато своєї праці доклала до того, щоб онук гарно розвивався.
І на велосипеді навчила кататися, і на роликах краще всіх у дворі.
Щоліта на місяць-півтора Олену Петрівну з онуком відправляли на море, в кінці відпустки на пару тижнів до них приєднувалися Марина з чоловіком. Потім всі разом поверталися до столиці, і знову Олена Петрівна поспішала на свій пост до онука вранці.
Увечері Олена з чоловіком поверталися в чисту прибрану квартиру, вечеряли приготовленою Оленою Петрівною їжею, а бабуся їхала додому. Батькам залишалося тільки укласти вже вимитого дитину в ліжко і почитати йому на ніч книжку.
Цього року Михайлику вже сім років, він пішов в перший клас досить сильної і хорошої школи. Легко влився в колектив, вчиться без проблем.
– До школи його мама підготувала просто відмінно, нас навіть запитували, де ми займалися! – ділиться Марина. – Дитина і читає дуже гарно, і пише, і віршів знає багато, і казки розповідає. Всі дивуються, що це, виявляється, вдома бабуся всьому навчила.
За свою роботу Олена Петрівна за домовленістю з дочкою отримувала гроші – спочатку 3 тисячі гривень на місяць, а потім навіть трохи більше. Всіх все влаштовувало, окрім свекрухи Марини, Надії Володимирівни, яка абсолютно випадково опинилася в курсі того, що дочка платить своєї матері зарплату.
Відтоді ці гроші просто не дають їй спокою.
– Ну не зна-а-а-ю! – зітхала Надія Володимирівна. – Як на мене, так краще зовсім з онуком не сидіти, ніж сидіти і брати з рідної дочки гроші. Адже їм вони теж не зайві. У них дитина маленька, кредит. Краще б ці гроші в банк віднесли. Раніше б з боргами своїми розрахувалися.
– Ой, Надіє Володимирівно, не кажіть дурниць, – сперечалася зі свекрухою Марина. – Якби не мама, нам довелося б справжню няню найняти, і тут би ми такою сумою не обійшлися, платили б як мінімум в два рази більше.
Але Надію Володимирівну ці аргументи своєї невістки зовсім не заспокоїли. Мовляв, все одно, брати у своїх дітей, які все в боргах, якось неправильно. Три з половиною тисячі гривень, та помножити на дванадцять місяців, та на кілька років – на ці гроші багато чого вже можна купити. А якщо додати сюди поїздки на море, які теж, зрозуміло, відбуваються за рахунок дітей, то і взагалі це величезні витрати.
– В якийсь момент мама мене відвела в сторонку, каже, Марино, я, напевно, гроші у вас брати більше не буду. Я і так у вас цілий день, харчуюся вашими продуктами, вдома тільки вранці чай п’ю. Мені і пенсії вистачить! А вам, дійсно, кредит ще потрібно виплачувати, дитину вчити, правильно сваха говорить. Я кажу, мамо, не вигадуй, будь ласка, це навіть не обговорюється, ти що. Кожна праця повинна бути оплачена. А з Надією Володимирівною ми з чоловіком поговоримо.
Зі свекрухою Марина, звичайно, говорити не стала, провела бесіду з чоловіком. Попросила його напоумити свою рідну матір раз і назавжди. Ну або, якщо це неможливо, просити не торкатися більше цього питання. Зрештою, гроші Олени Петрівни зовсім – не її справа.
– Свекрусі ми в допомозі теж не відмовляємо! – розповідає Марина. – Холодильник новий їй купили, на ремонт зубів якось давали, на дачі дах відремонтували. Чоловік за квартиру платить сам щомісяця зі своїх грошей, подарунки даруємо до свят. Так що їй ображатися гріх на нас, якщо чесно.
Мабуть, чоловік з матір’ю поговорив, бо на якийсь час вона заспокоїлася. Але час від часу як би ненароком знову піднімала цю тему, говорила що-небудь отаке свасі і Олена Петрівна знову почувала себе у чомусь винною.
А недавно Олена Петрівна занедужала, була в стаціонарі, і мова про те, що вона знову буде сидіти з онуком найближчим часом, поки не йде. Хоч би сама собі могла тепер раду дати.
– Кілька тижнів ми всі тут, звичайно, стояли на вухах, все так несподівано сталося, – розповідає Марина. – Тільки зараз більш-менш стали заспокоюватися хоч трохи. І дзвонить мені свекруха. Ну, спочатку як справи запитала, як там мама. Спасибі, кажу, вже краще. А вона – ой, а я тут подумала – а хто ж буде з Михайликом зараз сидіти? Я б могла, мовляв. А ви б мені трохи приплачували, як Олені Петрівні.
Марина була дуже здивована і засмучена водночас – адже скільки було висказано свекрухою на цю тему її рідній мамі, скільки разів свекруха соромила сваху, що гроші з дітей брати неправильно. А тепер що ж? Або це тільки мамі Олени не можна брати гроші, а іншим можна?
– А я їй нагадала цю фразу, що «краще зовсім не сидіти з онуком, ніж сидіти за гроші»! – усміхається Марина. – Ну, вона заметушився, звичайно. Ой, я не пам’ятаю, щоб я таке говорила, ти, напевно, щось не так зрозуміла. Ага, ну-ну, я не зрозуміла. Кажу, Надіє Володимирівно, ви, якщо будете сидіти, то безкоштовно, будь ласка. Грошей у нас зараз немає – треба маму на ноги ставити. Я її з однією пенсією зараз залишити не можу.
Няня Марині зараз би зовсім не завадила, але такої нагальної потреби в ній немає. В її компанії ввели дистанційну роботу на невизначений час, у чоловіка теж зараз більш вільний графік, раз у раз працює з дому. Можна було б попросити Надію Володимирівну зустрічати онука зі школи, але це не критично, Людмила може збігати за дитиною і сама.
– Платити своїй свекрусі не хочу принципово, після всіх її фраз в бік моєї мами, адже мама після того так незручно себе почувала, а вона ж лише добро робила для нас, – каже Марина.
Зараз вона в бік свекрухи і глянути не хоче. навіть не знає чи сама доглядатиме її на старості років. А хіба вона не права?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – opentv.media.
