Згадуючи своє бідне дитинство, я завжди хотіла жити краще, але умов для цього не було. Мене виховувала одна мама. Батько пішов від нас, коли я була зовсім маленькою. Я його навіть вже не пам’ятаю. Коли я вчилася в школі, то всі батьки дітям оплачували обіди, а моя мама мені ніколи на обіди грошей не давала, бо у нас їх не було.
Ще інші батьки давали своїм дітям гроші на кишенькові витрати: щоб вони могли купити цукерки або щось ще. А ось моя мама так ніколи не робила. Мені було дуже прикро і дуже соромно перед друзями за те, що у мене ніколи не було своїх грошей.
Вчилася я дуже добре, навчання давалося мені дуже легко. В старших класах я шукала собі підробіток: роздавала листівки і працювала вожатою в таборі.
Школу я закінчила із золотою медаллю і з легкістю поступила в університет. Я поїхала у велике місто, жила в гуртожитку. Уже на першому курсі я почала працювати, отримувала непогану, як для студентки, зарплату. Моя мама про це знала. Вона дзвонила мені в той день, коли я отримувала стипендію і говорила:
– Навіщо тобі так багато грошей? Ти ж скоро ще й зарплату отримаєш! Тому стипендію віддаси мені!
Я не могла відмовити мамі і тому віддавала їй свою стипендію. Мама ж мені ніколи нічим не допомагала. Після закінчення університету я змогла влаштуватися на хорошу роботу і через кілька років я змогла купити собі спочатку квартиру, а пізніше – купила і машину. Для цього мені прийшлося багато працювати. І всі ці роки я допомагала своїй матері. І кожного разу їй потрібно було від мене все більше грошей.
У моєї мами є рідна сестра. Моя тітка Катерина все життя добре заробляла. Дітей у неї немає, жила вона одна і звикла жити добре, розкішно, ні в чому собі не відмовляючи. Але пів року тому вона сильно захворіла, була змушена піти з роботи і тепер вона не працює, а отримує лише пенсію. Всі гроші, які у неї були, вона витратила на лікування.
Зараз тітці Катерині значно легше, але доходи у неї зменшилися, а жити вона хоче так, як жила раніше. Ось моя мама тепер хоче, щоб я ще й тітці своїй допомагала. Але при цьому і не забувала про те, що повинна допомагати і їй. Днями мама сказала, що хоче разом з своєю сестрою поїхати в санаторій, а я маю оплатити для них путівки. А це доволі кругленька сума – 30 тисяч гривень.
Я розумію, що я повинна допомагати матері, але допомагати ще й тітці? Це, як мені здається, вже перебір! Я ж не можу утримувати всіх своїх родичів! Мені треба і про себе подумати. Адже мені вже пора і заміж виходити, і дітей народжувати. Але як я можу відмовити їм у допомозі? Адже вони мені цього не пробачать.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
