Після розлучення я повернулася в село і стала жити в будинку своєї бабусі, який я кілька років тому отримала у спадок.
Мені 30 років, у мене було багато планів, які розбилися об зраду мого чоловіка.
У шлюбі я прожила 4 роки, намагалася створити домашній затишок, готувала, прала, прибирала, на роботу ходила, а в кінцевому підсумку мене з легкістю чоловік проміняв на іншу.
Жили ми тоді в місті в квартирі чоловіка. Житло було його спадкове, а капітальний ремонт в помешканні зробила я за свої гроші. Витратила на це 15 тисяч доларів.
Квартира – дошлюбне майно чоловіка, і після розлучення ми її не стали ділити. Мої гроші, витрачені на ремонт, зрозуміло, мені ніхто не збирався повертати.
Я була настільки ошелешена подіями, що зрозуміла, що мені потрібно відпочити.
Розрахувавшись з роботи, я поїхала в село, ще до кінця не розуміючи, що мені робити далі.
Будинок у бабусі непоганий, але теж потребував ремонту. Я вирішила, що ним я займуся дещо пізніше.
А поки мене зацікавила велика земельна ділянка. Я детально вивчила питання, і вирішила, що зроблю парники і буду вирощувати ранню зелень, ранні огірки, помідори, редис.
Починала я з однієї невеликої теплиці, а зараз у мене вже ціле невелике підприємство. І я далі намагаюся розвиватися.
Поряд зі мною живе літня сусідка, тітка Одарка. Бабусі років так під 80, і живе вона дуже скромно.
Я не раз забігала до неї і приносила продукти, також давала овочі з теплиці.
А одного разу я прийшла до неї, а вона плаче. Виявляється, всі гроші вона витратила на дрова, а на ліки їй вже нічого не залишилося.
Я без зайвих вагань поїхала в місто, купила сусідці все, що треба, ще й залишила їй 1000 гривень.
Про той випадок я забула, а через кілька днів мені зателефонувала дочка бабусі Одарки. Ця жіночка живе в Польщі, давно забула про свою маму, нічим їй не допомагає, принаймні, скільки я тут живу, то не спостерігала такого.
А тепер вона, начебто, стала за маму дуже переживати. Каже, щоб я перестала крутитися біля старенької, бо і так нічого не отримаю.
Дочка бабусі Одарки вважає, що я допомагаю сусідці, бо претендую на її будинок і землю.
Та в мене навіть в думках такого не було! Я просто бачу, що людині потрібна допомога, і роблю все, що в моїх силах.
Сусідці я про цю неприємну розмову нічого не сказала, і допомагати теж не перестала.
Ця історія мала дуже неочікуване продовження.
Кілька місяців тому до моєї сусідки приїхав онук, син тієї дочки, яка мені з Польщі спокою не дає.
У Руслана, так звати цього хлопця, не склалося особисте життя, він розлучився. І тепер живе у бабусі.
Ми з ним стали спілкуватися – спочатку як сусіди, потім як друзі, а потім між нами виникли почуття і ми почали зустрічатися.
Тепер я ще більше отримую повідомлень і дзвінків від його мами, щоб я лишила їхню родину в спокої.
Тепер я не знаю, що робити?
Руслан мені подобається, і я хотіла б з ним спробувати влаштувати особисте життя.
Але я не впевнена, чи впораюся з такою свекрухою?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
