На заробітках в Італії я вже шість років. Поїхала доволі пізно, мої подруги вже по 15 років там, і все мене кликали. Та мені якось не вистачало духу все залишити і поїхати.
А потім наважилася, розрахувалася з роботи і переїхала працювати в Рим. Добре, що на початках мене моя кума підтримала, вона і на перший час мене прихистила, і роботу допомогла знайти. Платили добре, і мови не треба було знати, бо я доглядала тоді дуже старенького італійця, який майже не говорив і не вставав з ліжка.
От тільки ті гроші давалися мені дуже важко, ця робота була фізично дуже тяжкою. Там я пробула майже рік і заробила близько десяти тисяч євро, бо син сеньйора був дуже багатим, і до того ж щедрим. Він бачив, що я добре доглядаю за його батьком, тому платив навіть трохи більше, ніж ми домовлялися.
Сума, яку я заробила за перший рік, була вражаюча для мене. Чесно кажучи, я таких грошей ніколи не мала. Раділа з моїх заробітків і Ольга, моя донька. Вона відразу запропонувала, щоб ми ці кошти витратили на ремонт будинку. Я погодилася, і Ольга взялася до справи. Але коли почався ремонт, з’ясувалося, що цих грошей не вистачає.
Донька все повторювала – якщо робити, то робити вже все до ладу. В принципі, я з цим погоджувалася, бо і справді треба зробити один раз, але добре, щоб на довше вистачило.
Одним словом, ремонт затягнувся, весь наступний рік все, що я заробляла, я відправляла додому. Дочка мені фото відсилала, звітувала про виконані роботи.
Мене все влаштовувало, от тільки моя кума якось мене запитала, скільки я вже собі відклала. Я здивовано відповіла, що абсолютно нічогісінько, бо все, що заробила, я вклала в ремонт будинку.
На що Марія лише головою кивала, каже, мовляв, робиш традиційну помилку всіх заробітчанок – все дітям віддаєш, нічого собі не відкладаєш. А даремно, треба завжди мати і собі щось про запас.
Відтоді я почала складати гроші собі. Ольга спочатку була вражена таким моїм рішенням, а потім погодилася. Я відправляла зароблені гроші їй, а вона їх складала для мене. Ми домовилися, що в крайньому випадку коли дуже треба, вона може собі взяти звідти сто євро.
Я працювала і була впевнена, що мої гроші мене чекають. Але мені зателефонувала якось сусідка і привітала з покупкою. Питаю, що вона має на увазі, а вона так бадьоро в слухавку каже, мовляв, ну як, Ольга твоя машину купила.
З’ясувалося, що дочка з зятем вирішили, що хочуть авто. А щоб не брати кредит, вони “позичили” ці гроші у мене. Ольга сподівалася, що поки я приїду і мені знадобиться ця сума, вони вже зможуть поступово її віддати.
Кума мені каже, а я тебе попереджала, краще б ти мені ці гроші на зберігання дала, було б надійніше. Ну що ж, останнім часом я так і роблю. Не знаю, чи варто сподіватися, що дочка з зятем повернуть борг.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.