Моя кума Валентина зі своїм чоловіком Олегом розлучилася майже 8 років тому.
Залишилася Валентина зі своїм сином сама. Всю себе присвятила роботі, адже зрозуміла, що тепер може розраховувати лише на себе і заробляти доведеться самій.
Правду кажучи, Валентина завжди добре заробляла, вона жінка розумна, заповзята, завжди йде до цілі і їй багато справ легко дається в житті.
Зараз в неї, за довгі роки праці, є два невеличких магазинчика в центрі їхнього невеличкого містечка, двоповерховий будинок хороший, жінка ходить в салони, відпочиває за кордоном щороку з сином своїм.
І наче все є у моєї куми, все у неї добре, багато людей заздрять її життю. Але вона не така щаслива була, як бачили її багато людей.
А одного дня Валентині виповнилося 48 років і вона подивилася на своє життя з іншої сторони: так хочеться мати сім’ю, щоб вдома був спокій, щоб про все дбав чоловік, приносив в дім якусь копійку, а вона жила спокійно, не думаючи про бізнес, смажила котлети і пекла пироги з дітьми.
Валентина вже добре розуміла, що має чималі статки, але особистого щастя немає, а для жінки це дуже важливо.
І якось Валентина зустріла Петра.
Петро вже був розлучений, син його жив з колишньою дружиною, а сам Петро повернувся жити до своєї мами.
Цей чоловік досить таки добре заробляв, мав спокійний хороший характер, був молодшим за саму Валентину на декілька років.
За всі ці роки моя кума Валентина дуже втомилася бути самотньою, тому з радістю прийняла пропозицію Петра вийти за нього заміж і створити нарешті сім’ю.
Жити стали вони, звісно, в будинку моєї куми.
Петро теж досить таки добре заробляв, мав свій дорогий автомобіль, добре ладнав з сином дружини.
Живуть вони наче добре, багато людей задивляється на них, адже зі сторони вона дуже гарна сім’я ще й добре забезпечена у наш час.
Але Петро виявився своєрідною людиною, якщо щось вже не сподобається йому, він відразу дуже ображається.
Ось просто бере і збирає свої речі і йде до мами своєї, мовляв, вибачай, Валю, напевно ми одне одному не підходимо, не ображайся, якщо щось потрібно – звертайся, допоможу чим зможу.
Тиждень Валентина сумує за чоловіком, а потім Петро телефонує, вибачається, каже, що помилявся і хоче зберегти сім’ю. Валентина щаслива все пробачає і знову вони живуть разом, адже щиро кохає його.
Та й Петро цей, наче, й не поганий чоловік. Він і заробляє добре, і до Валентини гарно ставиться і дитину її, як рідну прийняв, але ці його переїзди постійні не зрозумілі зовсім.
Я знаю багато ситуацій, коли жінка збирає речі, а потім повертається, але щоб так робив чоловік, то це зовсім незрозуміло.
Було вже так 3 чи 4 рази і мама шкодує доньку і вже каже Валентині, що пора розлучатися, для чого їй такий ненадійний чоловік.
Та кума не поспішає, адже не хоче бути самотньою, та й чоловік Петро непоганий такий, він добрий, працьовитий, аби до мами не бігав.
Хоча жінка сама розуміє, що це не діло і дітей більше не хоче, адже сама вона з двома дітьми не впорається, якщо чоловік залишить її.
Що тут робити? Чи варто берегти таку сім’ю?
Фото ілюстративне.