Моя колишня однокласниця Ірина разом зі своїм чоловіком заробляють в сумі майже 35 тисяч гривень в місяць.
У них є лише одна дитина, досить таки хороша квартира, є авто у Ірини і у її чоловіка, у кожного своє, ще й будують будинок вони зараз великий.
Моїй колишній однокласниці зараз 41 рік, а її чоловікові Богдану – рівно 43.
Здається, що все добре у них, наче, не гірше ніж іншим живеться, ще щоб всі так жили, як вони.
Але ось Ірина сама себе заможною людиною не відчуває зовсім, а, скоріш, за все, навпаки – постійно скаржиться усім, що на життя їм зовсім не вистачає коштів.
Багатьом це здається дивним, але тим, хто знає цю сім’ю краще, все зрозуміло стає.
Ірина нічого собі не дозволяє купувати зайвого, завжди економить на їжі, стежить за акціями та розпродажем, постійно вишукує по магазинах, що де дешевше продається.
У колишньої однокласниці останнім часом є лише одна мрія – прийти в хороший супермаркет, взяти великий візочок і набрати в нього продуктів усяких смачних, не дивлячись на ціни, які на них стоять!
Просто взяти те, що хочеться зараз з’їсти і не відмовляти собі ні в чому взагалі.
Ірина з Богданом самі родом із звичайних сімей.
Їх батькам тоді було дуже важко в молодості заробляти гроші, адже тоді були складні роки у всіх, я теж по своїх батьках це пам’ятаю.
Обидві сім’ї їх батьків мали якісь продукти на столі тоді тільки за рахунок матерів, які працювали тоді за трьох, які не цуралися зовсім ніякої зайвої роботи, і проявляли справжні чудеса економії і кулінарної майстерності для своєї сім’ї, навчилися добре готувати по три страви з двох курячих крилець і годувати свої чималі сім’ї.
І Інна, і Богдан в свої молоді студентські роки завжди мріяли розбагатіти, щоб гарно жити і купувати продукти, які тільки їм заманеться, просто мріяли про смачну їжу, якої тоді не було, особливо, і вони собі дозволити не могли.
От прийти в супермаркет, взяти найбільший візок і, не дивлячись на ціни і не вираховуючи грами, набрати всього самого найкращого і смачного, просто те, що дуже хочеться з’їсти давно.
Їсти картоплю одну і крупи та макарони їм уже набридло.
Минуло відтоді багато часу, роки ті усі сім’ї, які жили в ті часи, згадують з сумом.
Ірині зараз 41 рік, Богдан на два роки старший за неї, у них одна дитина-школяр.
Обоє вони мають дуже гарну освіту, вчилися добре, обоє працюють все життя, вони працьовиті люди, що там говорити.
І Ірина, і сам Богдан свого часу зробили хорошу кар’єру і отримують навіть за столичними мірками досить непогані зарплати.
Проте заспокоїтися і жити спокійно не довелося ще ні дня.
Вони, як не дивно, постійно хвилюються, що грошей їм може бути мало.
При тому, що чоловік з дружиною щомісяця заробляють удвох стільки, скільки іншим і не снилося, адже часи непрості зовсім, але вільних грошей у подружжя ніколи немає.
Спочатку всі кошти йшли на виплату кредиту – адже вони досить таки хорошу квартиру брали в кредит і, послідовно покращуючи житлові умови, змінили вже дві квартири за цей час.
Придбали хороший автомобіль, потім другий, бо хотілося кращий і новіший за той попередній, потім – земельну ділянку хорошу в гарному місці з недобудованим будинком, з нагоди, дуже недорого у знайомих, зараз швидкими темпами йде будівництво, яке і забирає у них всі гроші.
Виходить так, що вільних грошей у Ірини зовсім немає зовсім і ніколи не було.
Вона шиє шкарпетки і колготки, обідає на роботі принесеною з дому в лоточку їжею, одяг купує тільки на розпродажах і дуже рідко.
Відпочивають вони теж завжди економно, і навіть не щороку.
Завжди відпочивали в Україні, за кордоном, відколи створили сім’ю, жодного разу не були – економія, грошей вічно не вистачає.
Ірина так і не народила другу дитину, хоча завжди в глибині душі мріяла про двох діточок – бо впевнена, що, якщо перестане вона працювати і знову піде у другий декрет, вони тут же будуть жити бідно і грошей ні на що не вистачатиме їм.
І постійно їм обом здається, що ось ще зовсім трошки, залишився якийсь рік-два, а виплатять кредит, добудують, куплять – тоді заживуть вони заможно і нічого не будуть шкодувати для себе, тоді попереду у них буде хороше життя в достатку.
Але через рік-два нічого не змінюється, бо знову гроші потрібні на щось, і Ірина, як завжди, знову звично починає дуже економити на всьому – на собі і на рідних своїх.
І, як не дивно, моя колишня однокласниця заздрить в магазині тим, хто бездумно кидає в візок дорогі делікатеси. От би і їм так!
А от усі їх родичі, які живуть бідніше за цю сімейну пару, не заздрять їм зовсім, а шкодують їх сім’ю, бо гроші вони мають, але якісь постійно сумні, нещасливі, лише скаржаться, що нічого немають.
Ну от як так можна жити? Невже не можна змінити нічого?
Фото ілюстративне.
