У мене є двоюрідна сестра Зоя, яку з дитинства всі ставили мені в приклад: Зоя і оцінки вищі має, і тістечка вміє пекти, і на економічний факультет поступила. Я ж пішла на журналістику, мій вибір родичі не схвалили.
Час минав, ми з Зоєю закінчували університети. Мене запросили у велике ЗМІ, а Зоя зі своєю економічною освітою влаштувалася менеджером у якийсь офіс. Моя мама завжди вважала, що Зоя в житті влаштувалася краще, ніж я.
А потім я купила собі квартиру в кредит і з’їхала від батьків. У 23 роки, тільки щоб не чути більше про Зою. Незабаром, незважаючи на виплати іпотеки, я й машину собі придбала. Потім я їздила вже за закордонними відрядженнями, заодно підробляла в різних видавництвах, а, буваючи у батьків, вислуховувала новини про життя сестри.
Їй мама з татом за безпосередньої участі бабусі купили однокімнатну квартиру. У 25 років вона вийшла заміж, приблизно в той же час її фірма збанкрутувала, а Зоя не стала шукати інше місце, вона пішла в декрет. Мої батьки знову її хвалили, мовляв, заміж вийшла, дитину народила, а я досі ходжу одна.
А потім Зоя зразу ж народила другу дитину і бабуся тихо переписала на неї свою двокімнатну квартиру, пішовши жити в однокімнатну внучки. А коли Зоя чекала третю дитину, її чоловік пішов від неї.
Їй було 32, як і мені, у неї ось-ось народиться третя дитина, а на життя, крім аліментів більше нічого немає. А я виплатила свою іпотеку і двічі змінила свою машину на більш нову і дорогу модель.
– Слухай, – зателефонувала якось бабуся, коли я виставила другу машину на продаж, – я тут подумала, віддала б ти Зої свою машину, а собі ще купиш.
Мене така пропозиція дуже здивувала.
– А чого, – кажу, – я буду двоюрідній сестрі робити такі подарунки? Та й не можу я без коліс, мені працювати треба, я цю продаю, а беру у знайомого одразу наступну, грошей у мене накопичено лише на доплату.
– Сестрі зараз важко, – каже бабуся, – їй допомогти треба, вона недавно третього народила, їй машина потрібніша. Їй діток возити треба, кого до школи, кого в поліклініку, кого на гуртки різні.
– Бабусю, – відповідаю терпляче, – я не даруватиму сестрі такі подарунки. Я все в житті досягла сама, мені квартир ніхто не дарував.
А потім і сама Зоя мені теж зателефонувала:
– Привіт, я чула, що ти машину продаєш? Віддай її мені, моїм діткам дуже потрібне. А я розрахуюсь з тобою поступово, коли на роботу вийду. Частинами віддаватиму. Це твої племінники, ти маєш про них подбати.
Що я винна двоюрідним племінникам? Яка робота? Зоя досі в декреті. Відмовила я сестрі, знову все докладно пояснивши. Тут навіть моя мама не підтримала родичів. На що вона до Зої добре ставилася, але рішення бабусі віддати квартиру одній онучці, зачепило і її.
– Ми з батьком теж допомагали грошима, коли Зої однокімнатну купували, то нам борги досі віддають, – зізналася мама.
Бабуся, Зоя і її мама на мене образилися. Це їхня справа. Добре, що хоч цього разу моя мама мене підтримала. Я не вважаю, що повинна допомагати двоюрідній сестрі. Хіба я не права?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
