В кінці року у мене на роботі повний завал, додому я приходжу пізно ввечері. А тут вчора телефонує мені моя тітка з села, я так здивувалася, бо спілкуємося ми з нею не часто. Тітка Валентина – мамина старша сестра, вони обоє живуть в селі, звідки я родом, а я останніх років 15 живу в обласному центрі. Поїхала вчитися та так і залишилася.
Потім вийшла заміж, тепер робота, чоловік, діти… До мами я колись приїжджала щомісяця, а зараз всього кілька разів в рік. Телефоную по кілька разів на тиждень, але останнім часом у мене часу не було, тому не їхала і не дзвонила.
Тітка телефонувала саме з цього приводу, з докорами, чому я про маму зовсім забула. У мами тепер нова фішка – скаржитися на мене рідні. А я кажу, тітці, а в чому проблема, хоче поспілкуватися – нехай дзвонить сама! Має всі наші номери телефонів, скайп, інтернет, все є, замість того, щоб тобі дзвонити та скаржитися, могла нас набрати.
Я справді зараз дуже зайнята, проблеми на роботі, та ще й чоловік занедужав, сидить на лікарняному вже два тижні. А тут ще й мама з своїми претензіями.
Мама вже пенсіонерка, їй 62 роки, батька не стало три роки тому, відтоді мама живе одна. До себе я її забрати не можу, у нас квартира двокімнатна, та й я не впевнена, чи вона захоче поїхати з рідного дому. Будинок у нас великий, теплий, з усіма зручностями. У мами є невеликий город біля хати, так що їй вистачає – трохи пенсії, трохи своїх продуктів. А якщо треба зробити якусь велику покупку, тоді вже і я підключаюся.
Якось так повелося, що мамі завжди дзвонила я сама. Але перед народженням онуки спеціально відвезли їй ноутбук, підключили та сплатили інтернет, встановили скайп, навчили користуватися. Думали, ну тепер вона буде дзвонити нам сама. Ні, яке там! Телефон гарний ми їй теж купили, але і це не допомогло.
Сидітиме і чекатиме, щоб я їй зателефонувала, а поті ще й ображається – «ви всі мене покинули, про мене ніхто не пам’ятає, я нікому не потрібна». Навіть у свої дні народження ми зобов’язані самі зателефонувати мамі, щоб вона нас привітала. Вона сидітиме і чекатиме, сама не набере ні за що.
– У всіх діти, онуки поруч, усі разом із сім’ями, одна я стара, самотня, кинута всіма, нікому не потрібна! – майже щоразу заводить мама по телефону одну й ту саму пісню. А тепер ще й сестру підключила.
– Ну невже ти не розумієш, твоїй мамі просто потрібна увага! – повчає мене тітка. – Вона літня, самотня людина, ти її єдина дочка. Невже складно зателефонувати, побалакати, вислухати? Увагу дати їй ти просто зобов’язана.
Я впевнена, що тітка Валентина робить все не просто так. Вона мені сказала, якщо не будете за мамою доглядати, за нею пригляне моя Зоряна, племінниця хвилюється за тітку.
Справа тут зовсім не в турботі. Зоряна вийшла заміж і вони з чоловіком не мають де жити, бо у тітки Валентини четверо дітей. А моя мама живе сама, я думаю, вони просто хочуть піти жити до неї.
Я думаю, що поїду до мами на Різдво і все з’ясую, а потім буду вирішувати, що робити далі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
