У мене є двоюрідна сестра Леся. Ми з нею завжди були дуже близькими, адже рідних у нас немає, то ми собі так завжди разом з дитинства і тримаємось.
Коли ми виросли, Лесі дуже пощастило – вона вийшла заміж за хорошого чоловіка, який забрав її до себе в трикімнатну квартиру.
Щоправда, молодята жили з мамою чоловіка, і цей факт дуже не подобався моїй сестрі.
Вона часто мені скаржилася на те, що не хоче жити з свекрухою.
Але я їй пригадувала, що шикарна квартира, в якій вони живуть, належить свекрусі, тому у неї просто немає варіантів.
Але Леся вихід знайшла – вона стала картати чоловіка, що той мало заробляє, і вони не можуть купити собі окреме житло.
З часом її ниття подіяло, і чоловік Лесі залишив роботу в Україні і подався на заробітки.
Всі зароблені гроші він присилав дружині, але Леся замість того, щоб складати на житло, витрачала їх повністю, бо сама ніде не працювала.
Я не раз говорила сестрі, що вона неправильно робить – і те, що гроші всі витрачає, і те, що чоловіка не цінує, але вона мене не слухала, казала, що я їй заздрю, що їй так в житті пощастило.
Може воно так і виглядало, адже ми з чоловіком жили значно скромніше, грошима розкидатися, як Леся, я не могла.
Зате мій чоловік був поряд, і ми разом тут намагалися щось заробити, щоб жити краще.
Коли чоловік Лесі на тиждень-два приїжджав додому, вона йому навіть їсти лінувалася зварити, він сам собі готував.
Я коли дивилася на це, розуміла, що все це добром не закінчиться.
Ну який чоловік буде таке терпіти?
Терпів чоловік Лесі багато років. Але одного разу він їй зателефонував і сказав, що не приїде більше до неї, бо у нього є інша, тому він хоче розлучення.
Леся плакалася мені щодня, яка вона нещасна, і як підло поступив з нею чоловік.
І що вона, бідолашна, має тепер робити, адже у неї двоє дітей!
Та мені її було чомусь не шкода, я їй прямо так і сказала, що вона сама винна.
Сестра образилася на мене, бо чекала від мене співчуття, а не докорів.
Я порадила Лесі йти на роботу. Дочки у неї вже підросли, одній 17 років, іншій 14, так що вона спокійно може кудись влаштуватися.
Та працювати Леся не звикла, вона почала оправдовуватися, що в 40 років її без досвіду роботи нікуди не візьмуть.
Тоді я порадила їй їхати в Польщу, там багато наших заробітчанок.
Мої слова Леся сприйняла як образу і припинила зі мною спілкування взагалі.
Але потім вона таки була змушена поїхати, бо її чоловік попросив її звільнити їхню квартиру.
Старшій доньці батько купив однокімнатну квартиру, і пообіцяв, що таку ж купить молодшій, коли та підросте.
Зараз Леся працює в Польщі на заводі, зла на весь світ, а найбільше на мене.
А я не розумію, в чому я винна? Тому що я сказала їй правду в очі?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
