В Німеччину я переїхала в кінці лютого. Тут у нас живуть родичі моєї мами, то ж ми поїхали до них. Відразу скажу, що жити як то кажуть по-родинному, вони нас до себе не взяли, тому ми з мамою живемо в гуртожитку для біженців.
Але я не про це. Хочу розповісти історію, яку я спостерігала на минулому тижні. Не подумайте, що я обговорюю своїх співвітчизників, але в ситуації, яку я зараз розповім, я почувалася дуже незручно, мені навіть було соромно, хоча я ніяк причетною до цього не була.
Отож моя двоюрідна сестра Олександра живе в Німеччині вже близько двадцяти років, працює в магазині з одягом. І я днями до неї зайшла, вона обіцяла і мені щось підшукати. Мову я добре знаю і німецьку, і англійську, то ж хоч з цим вже легше.
Стою я в магазині, і заходить молода пара, біженці з України. Вони підійшли до продавця і хлопець попросив для його дружини підібрати найкращий і, наголосив – найдорожчий, купальник.
Продавець-німкеня відразу покликала мою сестру, оскільки не зрозуміла жодного слова, а Олександра переклала на німецьку запит цієї молодої пари.
Коли підібрали відповідний купальник, хлопець розплатився за покупку карткою, а потім ще окремо витягнув з кишені п’ять євро і дав їх німецькій продавчині, мовляв за те, що так швидко знайшла їм потрібну річ.
Здивована продавчиня почала відмовлятися, але парочка була наполегливою і таки залишила купюру на прилавку. Я лише збоку спостерігала за цим усім.
Ніхто з продавців до цієї купюри не торкнувся. У них просто такого немає в принципі.
А німецька продавчиня лише сказала: “Це ж гроші з наших податків.”
Нам з сестрою було дуже соромно за поведінку цих молодих людей. Німеччина справді добре прийняла українців, я живу тут вже пів року, отримую допомогу 440 євро, живу в гуртожитку, за який не плачу, до того ж сусіди, з якими я вже встигла познайомитися, допомагають мені хто чим може.
А такий випадок, на мою думку, образив продавця, хоча може хлопець і сам цього не зрозумів.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.