Зі своєю дружною у шлюбі ми вже три роки. Сім’я в нас весела, з почуттям гумору все добре.
Своїй коханій не перестаю дивуватися. У нас трапляються такі ситуації, що нудьгувати просто не доводиться. Ось тільки один приклад. За матеріалами
Все почалося з того, що в гості до нас Олена (моя дружина) раптом запросила свою подружку з інституту – Анжелу. Вчилися ми в різних ВУЗах і її подружок я не знав. Ну запросила і запросила. Так думав я, але, як же я помилявся!
У суботній вечір до нас прийшла панянка, яку потрібно описати окремо.
Подруга була висока, яскрава брюнетка з яскраво червоними губами. Зараз модно, щоб у дівчини губи були розкидані на половину обличчя. Але я, мабуть, відстала особа, такої краси не розумію. До того ж, ці губи були підведені якоюсь блискучою помадою, і мені весь час здавалося, що дівчина щойно їла шматок сала.
Нижче краса тільки набирала обертів. Дівчина була просто шикарна.
Поруч з яскравою Анжелою моя дружина виглядала сіренькою мишкою.
Ми довгенько посиділи, коли стрілки годинника переповзли за позначку 12, я сказав:
– Дорога, напевно, Анжелі пора додому.
– Твоя гостя вже засинає.
Звичайно ж, красуня не спала, вона просто їла мене очима, але часу було насправді багато, тому їй треба було збиратися додому. А сама вона не поспішала.
– Дмитре, може ти проведеш Анжелу додому, – сказала моя дружина.
– А просто таксі недостатньо? – неввічливо запитав я.
– Яке таксі! – обурилася Олена – Вона живе в двох кроках від нас!
Я, було, хотів сказати, що в такому випадку вона і сама добереться, але погляд у моєї дружини був такий обурений, що я відразу зрозумів – не пройде.
Дійсно, панночка жила в сусідньому дворі.
– А може, на чай? – запитала дівчина, коли ми дійшли, недвозначно дивлячись мені прямо в очі. – Або на каву? У мене чудова кава?
– Часу 12 ночі, яку каву? Іншим разом неодмінно.
– Добре, я буду чекати – відповіла вона.
-Що це було? – запитав я у дружини, тільки-но переступивши поріг. – Хто твоя подруга? Вона зовсім не вихована!
– Ох, які ви чоловіки! – гірко закотила очі моя люба. – Анжелу кинув хлопець.
– Я його розумію.
– Не перебивай! – тупнула ніжкою Олена. – Її кинув хлопець, невже важко зрозуміти?
– Це так, я не зовсім зрозумів, але мені здалося, що вона вирішила відібрати в тебе чоловіка.
– Перестань! Дмитре, ти занадто великої думки про себе!
Я подумав, а може вона має рацію? Тому я просто вирішив забути про нашу гостю.
Але Анжела була не тією дівчиною, про яку можна було забути. Вже на наступний день вона чекала мене біля дверей нашого офісу.
– Ого! – здивувався я. – Яка зустріч! Чого б це?!
– Якщо пізно пити каву не можна, я вирішила запросити тебе на каву зараз. А зустріла, тому, що раптом ти сам посоромився напроситися.
Вона сьогодні виглядала ще яскравіше.
– Далась тобі ця кава. Підемо краще пройдемося по набережній, а там по домівках. Я так втомився сьогодні.
Ми йшли по набережній, дівчина тримала мене під руку. Біля свого будинку я насилу звільнив свою руку.
-А провести мене? – звернулася до мене красуня.
– А навіщо? Зараз же нікого боятися, – «нічого не розумів» я.
-Хм. Я завтра запрошую тебе в кафе. Відразу після роботи, – раптом заявила панянка.
– За Оленою мені заїхати? – посміхнувшись, запитав я.
-Навіщо? Третій зайвий.
Нормально! Це був відвертий виклик, а я не знав, що мені сказати.
– Май на увазі, Дмитре, я вже замовила столик, – додала металу в голос Анжела. – Відмови не приймаються.
Я поспішив додому. Зрозуміло, що ця подруга щільно за мене взялася. Якби Олена влаштувала мені скандал, стала ображатися, що я з цією Анжелою, мені було б легше, але моя дружина поводилася підозріло. Вона, як навмисне, штовхала мене в обійми до своєї подруги.
– О! Прийшов! А я вже вечерю два рази гріла, – зустріла мене кохана, коли я переступив поріг. – Де був?
– Гуляв з твоєю подругою, – відверто відповів я і втупився на Олену. – Вона мене до себе запрошувала, не пішов. Так – до будинку пішки пройшлися по набережній і все.
– А чого не пішов? Може бути, Анжелі треба було лампочку там якусь вкрутити чи кран полагодити?
– А я до чого?
– А ти чоловік!
Я навіть сперечатися не став. Не знаю, до чого б дійшла ситуація, якби вночі не почув розмову:
– Анжело, ну вистачить його вже перевіряти! – говорила моя дружина по телефону, думаючи, що я сплю. – Він же відмовився до тебе йти. Напевно, ти права, йому треба до тебе звикнути. А якщо він звикне? Добре, добре, зрозуміла, якщо він не піде з тобою завтра в кафе, значить, він не збирається мені зраджувати.
Ось воно в чому справа! Моя дружина просто вирішила перевірити мої почуття. А як же «Не спокушай»? Вночі я не придумав, що мені робити, але ось вранці рішення прийшло саме.
– Привіт, Дмитре – підійшов до мене мій друг по роботі Антон. – Що це за дівчина з тобою вчора була?
Антон вважався у нас красенем і не пропускав жодної спідниці. І вже, звичайно, Анжелу він пропустити ніяк не міг.
– Ти мене зобов’язаний познайомити!
До мене прийшла дивовижна думка:
– Добре, познайомлю, але спочатку ти мені допоможеш!
Олена поспішала додому з пакетами, коли в під’їзді до неї підійшов з обіймами високий чоловік.
– Допоможіть! – не стала мовчати Олена.
Тут з дверей нашої квартири вийшов я:
– Антоне! Друже, проходь! – покликав я його і взяв у Олени пакети.
– Кого ти в будинок кличеш ?! – накинулася на мене Олена. – Він до мене чіплявся!
– Та ні ж, Олено, – заспокоював дружину я. – Це мій друг – Антон. Його кинула дружина, він самотній! Ти не розумієш, як йому зараз важко!
– Ти ненормальний? – втупилася на мене Олена. – То я, що, маю втішати твого друга?
– Звичайно ж ні! – посміхнувся я. – Я просто хотів показати тобі, як ти себе ведеш по відношенню до мене і Анжели. Мені просто цікаво – доки ти будеш мене перевіряти?
Олена подивилася на мене, на усміхненого Антона і зітхнула.
– Пробач, – прошепотіла вона.
– Гаразд, – посміхнувся я. – Збирайся, підемо в кафе твою красуню з Антоном знайомити, не дарма ж хлопець старався.
Антон з Анжелою живуть уже 4 роки, у них прекрасний малюк – Андрійко, і вони чекаю дівчинку. А у нас двійня – хлопчик і теж хлопчик: Гришка і Мишка. Ну і, звичайно, я свою кохану Оленку ні на яку Анжелу не зміняю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
