Склалося так, що я стала мамою донечки в 20 років.
А потім донечка моя Мар’яна теж поквапилася, і в 23 роки щиро покохала і зустрічалася з Олегом, а через 3 місяці дізналася, що вже чекає дитину і вони зіграли весілля.
Нічого доброго з цих відносин зовсім не вийшло, на жаль, розлучилися вони з Олегом відразу після того, як на світ з’явився наш онук.
Колишній мій зять до дитини зовсім не горнувся, пішов собі та й все, ще й аліменти платити спочатку не хотів.
Загалом, розлучення Мар’яни було тривалим та складним.
Спочатку моя донька хвилювалася, а коли минуло трохи часу, вона вирішила, що потрібно влаштовувати особисте життя, адже вона ще молода жінка, у неї все життя ще попереду.
На той час нам з батьком вже вдалося продати бабусин будинок, який вона заповіла внучці, і взяти в кредит однокімнатну квартиру.
Наша Мар’янка з сином переїхали вдвох в нову квартиру, а ми з чоловіком трішки заспокоїлися, що в доньки є житло, та й вирішили, що ось зараз саме час пожити для себе, адже теж нічого й не бачили в цьому житті.
Адже нам ще обом 50-ти років немає. Мріяли обоє, як будемо їздити на свою дачу та у відпустку чи санаторій, ходити в театр і на виставки чи музей, проводити вдвох тихі сімейні вечори.
Майже відразу після того, як Мар’яна перебралася в нове житло, стала нам на всі вихідні привозити онука.
Перший час говорила, що робить якийсь ремонт, потім вибирає меблі, посуд, часу на дитину не має.
А з часом донька стала розповідати, що подружки покликали в кафе, на виставку, в кінотеатр. Мар’яна звикла, і тепер вже й дозволу у нас не запитувала, а просто стала приводити сина до нас, кожного разу, коли хотіла десь відпочити.
Іванко кумедний та чудовий хлопчик, і ми з задоволенням проводимо з онуком час.
Але ж і ми ще молоді люди з чоловіком, дочку свою виростили, забезпечили всім чим могли, хочемо трохи пожити для себе.
Але щочетверга, прямо як за розкладом, дзвонить нам Мар’яна і просить в п’ятницю ввечері забрати Іванка до вечора неділі.
Згодом ми зрозуміли, що вона зустрічається з кимось. Але з нами та з сином вона його знайомити не бажала.
А вже через рік з’явився інший чоловік, і історія повторилася. Дочка приїжджає в п’ятницю, вечеряє у нас, набирає ще й з собою домашніх заготовок з дачі, пиріжків або котлеток, які я сама приготувала для онука на вихідні, і їде до себе в квартиру відпочивати і проводити час, як захоче.
А Мар’яна живе й далі своїм безтурботним життям.
Не гадайте, що я якась недобра мама чи бабуся. Але дочка наша вже сама давно доросла жінка, вона працює та заробляє добре, отримує аліменти, Іванко відвідує садочок, в квартирі сама собі господиня.
Але вже кілька років щовихідних онук у нас, а Мар’яна пригощає домашніми заготовками своїх подружок або свого чоловіка, які я готую сама майже пів осені.
У мене складається таке враження, що вона зовсім не цінує нашу працю
Я намагалася обережно сказати дочці, що ми раді онукові завжди, дуже любимо їх обох, але не настільки часто потрібно дитину залишати у нас, адже ми теж самостійні люди, в яких є плани і пріоритети свої.
Мар’яна зовсім не звертає увагу на мої слова і звернення до неї. І я боюся, що вона скаже:
“Якщо вас з батьком все не влаштовує так, як є, тоді я взагалі не буду привозити до вас Іванка! ”
І залишимося ми одні на старості років з чоловіком, а ми вже звикли, що онук проводить з нами стільки часу.
Я навіть не знаю, що нам зробити, у нас теж є своє життя.
Чому на нас ще ображатися, коли ми їй і так все віддали? Чи, можливо, я недобра мати, яка не хоче допомогти?
Фото ілюстративне.
