Ростити доньку одній мені було дуже нелегко, але я собі завжди думала, що виросте донька і стане мені підмогою. Але я помилилася, донька виросла і забула про мене, тепер у неї є друга мама – її свекруха.
Не знаю, якою вже якою я повинна бути поганою матір’ю, щоб мене так зраджувала дочка. Заміжньою я ніколи не була, всі сили і любов віддавала їй і її молодшому братові, могла б хоча б робити вигляд, що любить мене, а не ігнорує. Зате для неї незаперечний авторитет – її свекруха. Дочка називає її мамою і на «ти», як рідну, а мене це дратує, я по-справжньому ревную. Не розумію, де я зробила помилку.
Дочку я народила досить рано: в 18 років. Її батько, як почув про те, що я чекаю дитину, мене кинув, бо був не готовий до батьківства і відразу ж втік в армію. Батьки мої спочатку були ошелешені, але потім вирішили мене відправити народжувати до бабусі з тіткою в селище і жити там. Бабуся у мене добра, тітка – не дуже, у неї непростий характер і з нею у мене часто виникали непорозуміння. У таких несприятливих умовах і я і моя дочка прожили майже п’ять років. Потім я не витримала і повернулася до батьків.
Але з ними теж стосунки не складалися. Я йшла з дому, залишаючи на них дочку на кілька днів, але потім мені подруга запропонувала мені знімати у неї кімнату, адже треба якось визначатися в житті – скоро доньці в 1 клас йти. Знімаючи кімнату, я познайомилася з двоюрідним братом подруги і у нас зав’язалися стосунки. Через деякий час я зрозуміла, що чекаю дитину. Але хлопець не хотів зі мною одружитися, теж втік, а з подругою я посварилася через це, вона мене ще й вигнала з квартири.
Але в цей час не стало моєї бабусі і вона залишила заповіт на квартиру в селі тільки мені, а тітці нічого не дісталося.
Ось тоді тільки й зажили ми нормальною сім’єю: моя восьмирічна дочка і новонароджений син. Я отримувала допомоги, як мати-одиначка, батьки трохи допомагали. Коли я відправила в 3 роки сина в дитсадок і пішла працювати, у дочки почався складний підлітковий вік, зовсім скотилася в навчанні.
Стосунки з нею геть зіпсувалися, і дочка ледве дотягла, щоб закінчити школу, потім виїхала і вступила до коледжу в місті, поруч з моїми батьками. А потім списалася зі своїм колишнім однокласником з села в соцмережах, кинула коледж і приїхала назад, тільки не до мене, а відразу ж в сім’ю цього однокласника і тут же вискочила за нього заміж.
Тепер до мене вона заходить вкрай рідко, якщо тільки у справі, по телефону спілкується неохоче. Зате з свекрухою вона ходить по селі майже під ручку, наче з рідною мамою. Я у неї раз запитала: «Доню, чому ти так відносишся до мене? Чим я тобі не догодила, і чим та матуся краща за мене».
Вона каже: «Та не ображайся ти, просто у мене дитинство було важким: ти з усіма завжди лаялася, всюди мене тягала, туди, де мені було погано. А потім з братом доводилося няньчитися, а коли мені було складно в середніх класах, ти мене не помічала і не питала, що у мене на душі, тобі цікавий був тільки син. Мені зі свекрухою простіше – вона завжди хотіла доньку, вона мене вислуховує і не дорікає. Та й взагалі – я вже доросла, у мене своє життя, а брат маленький, тобі є з ким спілкуватися».
Я намагалася стати хорошою мамою, просила вибачення за минуле, намагалася виманити все її секрети, щоб зрозуміти і порадити що-небудь. Але вона нічого не говорить: «Так все нормально, мамо». Але наше село маленьке, я завжди дізнавалася від чужих людей якісь події в житті дочки. Я взагалі для неї як стороння людина, вона навіть нічого хорошого з нашого з нею життя не згадує. В гості вона мене практично не запрошує.
Мені багато хто радить потоваришувати зі свахою, щоб зблизитися з дочкою. Я пробувала, спілкувалася по телефону, але ми навіть спільної мови не знаходимо, як на різних планетах живемо. І ще мене не покидає це почуття ревнощів, кажу як з суперницею, ну як з такою можна здружитися?
Сумно від того, що донька чужу людину любить більше, ніж мене. Як це змінити?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
