Моя донька ще 10 років тому вийшла заміж в Ірландії. У них з чоловіком нещодавно народилася дитина, і я поїхала до них, щоб допомогти з внуком. Живу я у них вже півтора року, і з кожним днем я все більше бачу, що зятя моя присутність дуже дратує. Я вже просто не знаю, що мені робити

Моя донька ще 10 років тому вийшла заміж в Ірландії. У них з чоловіком нещодавно народилася дитина, і я поїхала до них, щоб допомогти з внуком. Живу я у них вже півтора року, і з кожним днем я все більше бачу, що зятя моя присутність дуже дратує. Я вже просто не знаю, що мені робити.

Я пенсіонерка, як вийшла на пенсію, так відразу і поїхала в Ірландію.

Занесло мою доньку туди випадково. Юля моя чомусь довго не могла вийти заміж, а в 32 роки познайомилася з Томасом, він на 4 роки від неї старший, теж ніколи не був одруженим, лікар. Донька з ним якийсь час переписувалася, потім він приїхав в Україну і зробив їй пропозицію.

Я одночасно і раділа, і дуже хвилювалася, адже я абсолютно нічого не знала про цю країну і про її традиції, але чоловік, начебто, мені сподобався, виглядав надійний, і я трохи заспокоїлася.

Юля вийшла заміж і поїхала разом з чоловіком в Ірландію, а я залишилася вдома.

У них все було добре, коли донька мені телефонувала, розповідала, що все гаразд – люблять одне одного, живуть, працюють.

Але мене дуже хвилювало питання, чому у них немає дітей. Донька моя мені пояснила, що Томас ще не хоче, він чекає, поки зробить кар’єру.

І ось, нарешті, півтора роки тому у них народився малюк. Я тоді дуже раділа, так, що словами не передати.

А донька сама мені пропозицію зробила, каже – мамо, приїжджай, в Україні зараз небезпечно залишатися, а ти нам тут з дитиною допоможеш, Томас не проти, в будинку всім місця вистачить.

Поїхала я на свою голову! Бо відколи я тут, то спокою зовсім не маю. Зять мій настільки прикрий характер має, що нам з ним знаходитися в одному будинку дуже важко.

Йому не подобається абсолютно нічого з того, що я роблю. Те, що я готую, він не їсть. Прибирати, за його словами, я теж не вмію.

Він злиться, коли його улюблена чашка стоїть не на тому місці, каже, щоб я нічого не чіпала, бурчить постійно. Добре, що я хоч мови не знаю, і не розумію добре, що саме він говорить, але відчуваю, що говорить він неприємні речі.

Все це тому, що його дратує моя присутність в їхньому будинку, хоча дім і справді дуже великий.

Добре хоч, що він весь день на роботі, і я можу хоч спокійно видихнути, коли його нема вдома. І це при тому, що я їм практично вибавила дитину. Та мені за це ніхто навіть дякую не сказав.

Що мені тепер робити? З місця вони мене зірвали, я свою квартиру віддала молодшому сину з невісткою, ми домовилися, що років 5 вони можуть на неї розраховувати (бо донька мене кликала на 5 років).

Проте, моє життя в домі зятя стало нестерпним, і що з цим робити, я не знаю.

А що б ви зробили на моєму місці?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page