fbpx
Життєві історії
Моя донька народила дитину, коли мені зараз 60 років. Світлана без чоловіка, заміж так і не вийшла. Вона постійно просить у мене грошей, просить, щоб я з дитиною сиділа, але я не можу, бо вже немолода. Моя рідна донька тепер ображається на мене, каже, що це я винна, адже хотіла онука

Зараз моїй єдиній рідній доньці Світлані 35 років, і три роки тому вона вирішила народити дитину, як то кажуть в люди «для себе».

Я все життя давала їй поради, частенько намагалася з нею щиро поговорити, адже хочу їй лише кращого життя, як рідна мама, просила знайти хорошого чоловіка, влаштовувати своє хороше сімейне життя, щоб мати затишне гніздечко, адже роки збігають швидко, непросто одній людині жити в цьому світі, але у неї такий непростий характер, що їй важко взагалі знаходити з людьми спільну мову.

Світлана моя, як виявилося зовсім не вміє йти на компроміси, не вміє радіти малому щастю і вважає що вона має рацію в будь-якій ситуації, з думкою інших рахується зовсім мало, якщо взагалі бере її до уваги.

Тож не дивно, що вона так жодного разу і не вийшла заміж, адже з таким характером, як то кажуть, важко в сіті жити.

Я попереджала свою доньку багато разів, що якщо вона не змінить своє ставлення до життя та сім’ї, то залишиться зовсім одна, старою дівою доживатиме віку і влаштувати своє особисте життя ніколи не зможе.

Весь час Світлана на це лише щиро сміялася, або починала зі мною сперечатися, доказувати, що я не права зовсім, пояснювала, що зараз часи інші, жінки не спішать виходити заміж, а добре все зважують. Адже заміжжя – це не щастя, а щастя знайти дійсно хорошого чоловіка, перш за все.

А вже у 29 років фахівці сказали моїй доньці, що якщо вона не поспішить стати мамою зараз, то може залишитися без дітей, і тоді дочка трохи взялася за розум, задумалася, можна сказати, таке враження, що лише тоді тільки вона задумалася серйозно, а не так, як раніше було. Вона стала зустрічатися з сусідом, і навіть якийсь час вони добре між собою ладнали.

Вони будували щасливі плани на своє майбутнє і замислювалися про весілля. Однак через якийсь час дочка залишила його, і всі старання були змарновані за короткий час.

Світлана влаштувала суперечку через якусь дрібницю, наговорила щось недобре про батьків нареченого і він їй цього не вибачив. Після того, що сталося, коли весілля не відбулося, вона вирішила народити дитятко «для себе».

Я запитувала Світлану, як вона собі це уявляє, просила одуматися, почати працювати над собою і налагоджувати своє особисте життя, але вона сказала, що так їй буде краще. Мовляв, дитину вона народить зараз, а чоловік потім знайдеться сам по собі, це в житті не найголовніше.

Я і тут гарно пояснювала доньці, що якщо вона без дитини ні з ким не може побудувати відносини і вийти заміж, то після того, як стане матір’ю її шанси вийти заміж будуть практично нульовими, але вона мене не послухала і зробила все по-своєму.

Дочка народила “собі”, як вона це часто говорила, сина, і тепер постійно просить допомоги у мене.

Я вже, правду кажучи, перебуваю не в тому бадьорому і молодому віці, адже людина я вже немолода, коли є можливість нескінченно носити онука на руках або бігати за ним по квартирі зігненій додолу годинами, весь час про це нагадую доньці, але дочка цього не розуміє зовсім, ображається на мене за це.

На думку Світлани, якщо я «бабуся», то повинна їй у всьому допомагати. Батька вона також постійно просить допомоги – просить у нього гроші на покупку дитячих речей, і він, звичайно, ж їй їх дає, хоча самому часто не вистачає навіть на елементарні ліки.

Мені зараз 60 років, чоловікові ще більше. У цьому віці вже діти батькам допомагають своїм, а наша дочка бере останні сили з нас сили та гроші!

Я усвідомлюю, що у мене є зобов’язання перед нею, я – мама її та маю її допомагати, своїй рідній дитині, але вона сама обрала свій життєвий шлях до того моменту, коли мені вже важко їй якось допомагати.

Світлана хотіла мати дитину «для себе», знала, що допомоги батька дитини і свекрів у неї не буде, що ми з чоловіком вже старенькі, і що доведеться їй самій ростити та виховувати це дитятко.

Але зараз моя донька робить мене у всьому винною і перекладає усю відповідальність за свій вчинок на мене, бо я їй радила мати сім’ю, а тепер, коли вона виховує дитину одна, то я сама не хочу їй допомагати.

Така враження, що донька не розуміє, що, я б з радістю допомогла їй. Але чим? Сидіти з дитиною не можу, недобре мені часто, а грошей багато немає, ледве самим на життя вистачає з чоловіком. Я їй пару сотень, звісно, дати можу, але не більше. Де ж я їх візьму?

Хіба так можна чинити з літніми батьками? В чому я винна?

Я не розумію, що я упустила, коли виховувала свою власну дитину, коли зробила помилку і в чому? У нас була міцна та щаслива сім’я, а зараз усім важко, усі ледве копійку на хліб мають у такі важкі часи.

Що мені робити? Як порозумітися з рідною донькою, щоб вона не ображалася на мене?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page