А на сьогоднішній день моїй єдиній донечці Мар’яні вже 35 років, доросла й самостійна людина.
Хоча, на жаль, в особистому житті у неї не складається зовсім, але три роки тому вона вирішила таки народити дитину, як то кажуть в народі “для себе”.
Я все життя давала їй поради, дуже часто намагалася з нею щиро поговорити про все, адже хочу їй лише кращого життя, просила знайти хорошого чоловіка, влаштовувати своє щасливе сімейне життя, щоб мати затишне гніздечко, адже роки мої збігають дуже швидко, непросто одній людині жити в цьому світі.
Та мої старання і намагання були марними, на жаль, адже у неї такий непростий характер, що їй важко взагалі знаходити з людьми спільну мову, навіть рідна мама не вийняток.
Мар’яна зовсім не вміє йти на компроміси, не вміє радіти малому та вважає що вона має рацію в будь-якій ситуації, з думкою інших рахується зовсім мало, якщо взагалі бере її до уваги, а то й взагалі нікого не слухає. Тож не дивно, що вона так жодного разу і не вийшла заміж, важко їй бути ще поруч з кимось.
Я попереджала Мар’яну багато разів, що якщо вона не змінить своє ставлення до життя та своєї сім’ї, то залишиться зовсім одна, старою дівою доживатиме віку.
Моя донька мене, як завжди, не слухала зовсім, на це лише сміялася, або починала зі мною сперечатися, доказувати, що я не права зовсім, пояснювала, що зараз часи інші, жінки не спішать виходити заміж, а добре все зважують.
У 30 років фахівці сказали Мар’яні, що якщо вона не поспішить стати мамою зараз, то може залишитися без дітей, на жаль, шансів не буде більше.
І саме тоді моя дочка трохи взялася за розум, таке враження, що лише тоді лише вона задумалася серйозно, а не так, як раніше було.
Мар’яна стала зустрічатися зі своїм сусідом, і навіть якийсь час вони добре між собою ладнали.
Вони будували щасливі плани на майбутнє і замислювалися про весілля. Однак через якийсь час дочка залишила його, що стало несподіванкою навіть для мене, і всі старання були змарновані за короткий час.
Мар’яна влаштувала справжню суперечку через якусь дрібницю, наговорила щось недобре про батьків нареченого і він їй цього не вибачив, не зміг.
А вже після того, що сталося, коли весілля не відбулося, вона вирішила народити дитятко “для себе”, спішила стати мамою, поки ще шанс є.
Я запитувала Мар’яну, як вона собі це уявляє, просила одуматися її, почати працювати над собою та налагоджувати своє особисте життя, але вона сказала, що так їй буде краще.
Мовляв, дитину вона народить зараз, а чоловік потім знайдеться сам по собі, це в житті не найголовніше, головне – дитя.
Я й тут старанно пояснювала своїй доньці, що якщо вона без дитини ні з ким не може побудувати відносини й вийти заміж, то після того, як стане матір’ю її шанси вийти заміж будуть практично нульовими, але вона мене не послухала далі і зробила все по-своєму.
Мар’яна народила “собі” сина, і тепер постійно просить допомоги у мене, звертається до мене щодня.
Я вже, щиро кажучи, перебуваю не в тому бадьорому віці, давно вже немолода бабуся я, коли є можливість нескінченно носити онука на руках або бігати за ним по квартирі зігненій додолу годинами, весь час про це нагадую доньці, але Мар’яна цього не розуміє зовсім, або не хоче розуміти, ображається на мене за це.
На думку моєї донечки, якщо я “бабуся”, то повинна їй у всьому допомагати. Батька вона також постійно просить допомоги – просить у нього гроші на покупку дитячих речей, і він, звичайно, ж їй їх дає, хоча самому часто не вистачає навіть на елементарні ліки.
Мені зараз трохи більше за 60 років, чоловікові ще більше. У цьому віці вже діти батькам допомагають своїм, а наша Мар’яна бере останні сили з нас сили та гроші, які сама, до речі, просить!
Я чудово усвідомлюю, що у мене є зобов’язання перед нею, я – мама її і маю її допомагати, але вона сама обрала свій життєвий шлях до того моменту, коли мені вже важко їй якось допомагати.
Мар’яна просто хотіла мати дитину “для себе”, не зважаючи на труднощі всі, знала, що допомоги батька дитини й свекрів у неї не буде, що ми з чоловіком вже старенькі, і що доведеться їй самій ростити та виховувати це дитятко.
Але зараз Мар’яна робить мене у всьому винуватою й перекладає усю відповідальність за свій вчинок на мене, бо я їй радила мати сім’ю і стати мамою, бо то найбільше щастя, але тепер допомагати не хочу їй.
Хіба так можна чинити з літніми батьками? В чому я винна? Я ж хотіла лише кращого для неї життя, але, щоб вона заміж вийшла, мала сім’ю, як усі.
Я не розумію, що я упустила, коли виховувала свою власну дитину, коли зробила помилку і в чому? У нас була міцна та щаслива сім’я, а зараз усім важко, усі ледве копійку на хліб мають у такі важкі часи.
Хіба я винна, що донька моя одинока мама і важко їй виховувати дитину одній? Чи маю я їй допомагати, не дивлячись ні на що?
Фото ілюстративне.
