Я пенсіонерка, мені 67 років. На пенсію я вийшла всього 2 роки тому, а до того я все життя я працювала вчителькою в школі.
Чоловіка мого немає вже 20 років, то ж весь цей час я жила сама в нашій двокімнатній квартирі.
Квартира у мене дуже гарна, і в хорошому районі, то мій чоловік в свій час отримав її на роботі.
У мене є єдина дочка, якій 40 років. Вона давно заміжня, живуть з чоловіком окремо, в трикімнатній квартирі, яку зять придбав ще до їхнього одруження.
Зараз важкий час, комуналка дорога, а пенсія у мене невелика.
Тому моя дочка ще в березні минулого року сказала, щоб я переїжджала до них, мовляв, разом буде і легше справитися з труднощами, і веселіше жити.
Я не хотіла покидати рідну домівку, але дочка мене переконала. Мені виділили окрему кімнату, а свою квартиру я вирішила здавати, щоб була матеріальна підтримка.
Я прожила у дітей уже рік. Спочатку все було нормально. Дочка з зятем ставилися до мене дуже добре, внуки намагалися особливо не шуміти, щоб мене сильно не турбувати. Але через місяць до мене всі звикли до моєї присутності, і стали поводити себе як завжди.
Для них це нормально, а для мене це дуже шумно і важко. Онуки, два хлопці, віком 13 і 10 років, вони дуже активні.
Увечері повертаються дочка з зятем, вони теж обоє доволі галасливі – експресивні й уперті.
Я не знаю, яким чином вони взагалі уживаються, але живуть непогано. Вони можуть весь вечір пред’являти один одному претензії на підвищених тонах, а перед сном помиритися, і все стає на свої місця.
Я розумію, що всі люди різні і одному підходить те, що не підходить іншому. Одних може роздратувати те, що інша людина взагалі не помітить. Але під вечір від таких їхніх потреб у мене голова йде обертом.
Мої прохання поводитися тихіше діють кілька днів, а потім все повертається.
Я терпіла, скільки змогла, але відчуваю, що дуже втомилася від такого способу життя і хочу повернутися в свою улюблену квартиру.
Розповіла про своє рішення дітям. Вони засмутилися, бо, виявляється, у доньки визрів новий план. Вони з чоловіком вже давно мріють про власний будинок.
Виявляється, вони вже помітили підходящий і навіть дали завдаток. Дім хороший, двоповерховий, знаходиться в місті, правда, на околиці.
Донька підрахувала, що якщо продати їхню квартиру і мою квартиру, то вистачить, щоб купити цей будинок, ще й на ремонт косметичний залишиться.
Вона вже навіть знайшла покупців для моєї квартири.
От тільки я не впевнена, що хочу цього. Свій дім – то таки свій дім, і я одна буду в ньому господиня.
А у дочки, навіть у власному великому домі у мене буде всього одна кімната, і господинею там я почуватися аж ніяк не буду.
Та й той час, який я жила у них, показав, що краще нам жити окремо – мені потрібен спокій, якого біля доньки у мене немає.
Я вже в такому віці, коли вже хочеться спокою і тиші. Я так втомилася, що вам не передати.
Але дочка не здається, дуже просить зробити це заради неї і заради онуків, вона переконана, що у власному будинку нам всім буде краще.
Ось тільки з будинком як бути – не знаю. І доньці хочеться допомогти, і собі не хочу робити на шкоду.
Як же вийти з цієї ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.