Я виховувала дочку одна, чоловік покинув мене, коли їй було 10 років.
Тепер я розумію, що багато чого поганого зробила сама, а чоловік пішов шукати кращої долі.
Я не злюся на нього, у нас лише одне життя, і кожен намагається жити якнайкраще.
Але я своїй Надії завжди кажу, що в сім’ї треба обом працювати, і вчу її, що потрібно поважати свого чоловіка і що збереження сімейних стосунків – це найдорожча цінність.
Бо я на власному прикладі знаю, як непросто жити одному.
Дочка вийшла заміж і привела зятя до нас в квартиру.
Мені подобається Андрій, він добрий, працьовитий хлопець.
Можливо, він не заробляє мільйонів, але повертається з роботи вчасно, не ходить з друзями до ночі і любить дітей. Я бачу, як онуки прив’язані до нього.
Але моїй Надії грошей не вистачає. Вона постійно докоряла чоловікові за те, що він мало заробляє.
Вона хоче окрему квартиру і машину.
Але вона не розуміє, що не всі знають, як заробити на квартиру чи машину.
Я привчаю доньку, що це не важливо, головне, щоб усі були живі та здорові, а все інше – справа наживна.
Надя дуже не хотіла мене слухати.
Коли почалася війна, вона наступного дня забрала дітей в Польщу, де жила і працювала одна її подруга.
Ми з Андрієм залишилися вдома самі.
Минув рік, а донька не має наміру повертатися додому.
Вона сказала, що їй дуже сподобалася Варшава. Знімає квартиру, знайшла роботу, водить дівчаток у садочок.
Вона рідко телефонувала нам, пояснюючи, що зайнята.
Мені шкода дивитися на Андрія, він дуже сумує за ними.
Почав пізно приходити додому, я не питала, куди він йде, але все це мені не подобалося.
Раджу доньці, щоб поверталася, бо сім’ю втратить.
А вона мене ошeлешила, що хоче розлучитися з Андрієм, бо планує залишатися за кордоном.
При цьому, ні про свого чоловіка, батька її дітей, ні про мене, рідну матір, Надя не подумала.
І що тепер робити?
Зятю після розлучення нема куди йти, він в моїй квартирі 11 років прожив, а сам він здалеку, до того ж, вдома його не чекають.
Як мені бути?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
