Я з своїм чоловіком розлучилася ще 15 років тому, і відразу після розлучення я поїхала на заробітки в Італію.
Іван був непоганим чоловіком, але наш шлюб вичерпав себе: ми жили як чужі люди.
Дочка наша вийшла заміж і привела зятя додому, а я з спокійною душею подалася на заробітки.
Мені дуже хотілося щось змінити в житті. На той час мені було 46 років.
У нас був будинок, який ми з чоловіком будували разом, але більшу частину грошей в нього вклали мої батьки.
Після розлучення там стали жити дочка і зять. Іван теж з ними залишився, бо йому не було куди йти.
Я не мала нічого проти, адже там була і його частка. Та й дочці підмога не завадить.
Тим часом, я працювала в Італії, дочці гроші висилала, а вони з зятем господарювали.
Тепер наш будинок просто не впізнати.
В Італії я працювала баданте, доглядала італійців. А 6 років тому я зустріла Антоніо.
Ми почали зустрічатися, а згодом і жити разом.
Про наші стосунки дочка знає, я від неї нічого не приховувала.
Ми часто спілкуємося по відеозв’язку, Антоніо купує внукам подарунки і передає в Україну.
Щороку на Великдень я приїжджаю додому сама. А цьогоріч Антоніо висловив бажання, що хоче їхати зі мною.
Я навіть зраділа, що ми поїдемо разом, і стала планувати поїздку.
Але коли я зателефонувала дочці, щоб її попередити, що я приїду не одна, вона відразу сказала, що не хоче, щоб Антоніо приїжджав.
Вона вважає, що це буде негарно по відношенню до батька, каже, що йому буде неприємно. Та й що люди в селі скажуть?
А я не бачу нічого поганого в тому, щоб привезти італійця додому. Я давно розлучена, а те, що Іван досі живе в нашому будинку, так це його проблеми, він давно міг щось придумати.
Тепер я не знаю, що мені робити. Антоніо вже пакує валізи.
Як я маю йому сказати, що він зі мною не їде?
Чи не звертати увагу на слова дочки і робити так, як ми запланували?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.