Моє життя пішло шкереберть, коли моя дівчина вийшла заміж за мого брата. Я пішов в армію, Марія обіцяла мене чекати, але коли я повернувся через два роки, вона вже була дружиною Сергія, мого брата. У них народилася донечка Світланка, моя племінниця.
Прийняти цей факт я не зміг. Повернувшись додому я відмовився від брата і його сім’ї. Після я намагався налагодити своє життя, але нічого не вийшло, закохатися не міг, та й особливо стосунків не було. Я поїхав за кордон і став жити там, подалі від них.
Через 19 років я приїхав, бо не стало мого брата. До того часу вони з Марією розлучилися, бо сімейне життя у них не склалося, але я цього не знав, бо не спілкувався з родичами. У моїх батьків ми з Марією знову зустрілися через багато років. Спочатку стали спілкуватися, а потім я дізнався, що жити їй було ніде (квартиру вона втратила через борги брата), і я прийняв її до себе. На той час я придбав великий будинок за містом.
Моя мама була дуже проти цього. Мені 40 років, і мама впевнена, що ще не пізно почати жити власним життям – створити сім’ю, народити дітей. На її думку, Марія вже один раз зіпсувала мені життя, не треба давати їй другий шанс.
Але я не міг залишити її в цій непростій ситуації. Вона переїхала до мене. Племінниці я теж допомагаю. Перший час, рік півтора може більше, ми жили абсолютно як чужі люди. Про що нам було розмовляти після всього? Спільного нічого, щоб нас пов’язувало, у нас теж не було. Загалом, жили під одним дахом абсолютно чужі один одному люди. Але я бачив, що Марія була не проти почати все спочатку.
Я багато над цим думав, і вирішив, що ні, стосунків не буде, ми залишаємося друзями. По-перше, я пам’ятав те, що було тоді, а по-друге, я знаю, що вона його все ще любить і в її кімнаті стоять фотографії їх сім’ї. Я зрозумів, що як би там не було, з цих стосунків нічого не вийде, ми чужі один одному люди, у неї є коханий чоловік, нехай і не на цьому світі, але вона чомусь не зважаючи ні на що, досі його любить.
Тим більше, і я вже давно переглянув свої погляди щодо відносин і сім’ї. Любові немає, я її не люблю так як любив тоді, вже з цього ці відносини неможливі, ні я ні вона не відчуваємо ніяких почуттів, це просто спроба втечі від самотності і невдалого життя. У нас відбулася відверта розмова, і я їй пояснив, поставивши тим самим крапку в цьому питанні, я думаю, вона мене зрозуміла.
А для себе я зрозумів, що я більше не хочу стосунків взагалі, це не моє, я завжди був чужим так нехай так і буде до кінця. Ми досі живемо під одним дахом, не знаю – як друзі або просто хороші знайомі, ніякого негативу між нами немає, але і хорошого теж, нас нічого не пов’язує, це складно назвати навіть дружбою, просто хороші знайомі. Просто дві людини, дві самотні людини під одним дахом доживають свій вік.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
